Дружини бійців полку «Азов» Дениса Прокопенка та Арсенія Федосюка, які зараз знаходяться на «Азовсталі», зустрілися з Папою Римським Франциском.

Вони передали понтифіку фото поранених бійців та два листи. Один написали самі, інший — від предстоятеля УПЦ МП Онуфрія. Про що вони говорили з Папою Римським, Суспільному розповіла одна з дружин — Катерина Прокопенко.

Хто організував зустріч з Папою Римським?

Дуже багато хто був долучений — посольство України у Ватикані, журналісти. Знаю, що багато людей йому писали і казали про нас. І нам вчора повідомили, що він нарешті погоджується на зустріч. Ми першим рейсом з Польщі прилетіли в Рим. Зустріч відбулася на площі у Ватикані.

Про що говорили?

Там була така ситуація: після його промови колона рушила до нього, щоб йому щось сказати, потримати руку. Усі люди, які йшли, максимум на 15 секунд затримувались. Він сидів і майже ні з ким не розмовляв. Але як тільки ми підійшли — піднявся. Хоча всі знають, що у нього хворі коліна. З нами розмовляв близько п’яти хвилин.

«Думаємо що хтось зі сміливіших країн або коаліція країн все таки зроблять щось, щоб надавити на Путіна».

Ми передали звернення — лист від дружин, які чекають своїх захисників. Там ми вказали про екстракцію, евакуацію, що сподіваємося на його зусилля, допомогу як третьої сторони в цьому питанні. І ще ми роздрукували фотографії з бійцями з «Азовсталі» і розповіли йому, що він — наша остання надія. Сказали, що всі чекають на його допомогу, що він не кине в біді і щоб він не допустив смерті наших солдатів.

«Він кивав, коли ми казали про евакуацію, про те, що ми хочемо щоб він нам допоміг».

Це все було дуже емоційно, тендітно й незвично для нас. Уперше в житті відбувається така подія — прям історичного масштабу. Я думаю, що в метафізичному плані якісь пазлики складуться і все ж таки це наблизить нас до порятунку наших бійців. Ми не знаємо, хто у фіналі буде третьою стороною, чи відбудеться евакуація. Багато хто з бійців вже не вірить в це, але ми віримо, продовжуємо щось робити.

Як ми це будемо робити, не знаємо. Думаємо, що хтось зі сміливіших країн, або коаліція країн, все-таки зроблять щось, щоб надавити на Путіна. Ми своїми діями кидаємо заклик, що нам не байдужі наші бійці, нашій країні вони не байдужі, ми не хочемо їхньої смерті. Ми хочемо чути їхні живі історії, а не написані або прочитані з соцмереж від їхніх жінок. І ми зробимо все можливе, все нереальне для цього.

Зустріч з Папою — це було щось на межі фантастики. Багато хто нам допоміг — українські делегації, посольство України. Усі переживають за Україну, і самі італійці переживають, усі до нашої проблеми наближені. Я дуже сподіваюся, що зло буде переможене і наші бійці повернуться.

Що вам сказав Папа Римський?

Що він молиться за нас, за наших чоловіків. Він кивав, коли ми казали про евакуацію, про те, що ми хочемо, щоб він нам допоміг. Кивав, не стверджував, тому що ми не знаємо, як далі у них будуть проходити перемовини, тож краще не обіцяти. Але він показував, що прагне цього. Було видно по погляду, що він стурбований, він тримався за наші руки. Тобто було видно, що він повністю в цій проблемі. Це надихнуло нас, що все ж таки знають про наших бійців, що вони не покинуті, що про них тут говорять і хочуть щось зробити.

У якому стані ваш чоловік і яка ситуація нині на «Азовсталі»?

Вони тримаються. Сильні волею. Але в цілому розуміємо, що кожен день гинуть їхні побратими, вони все це через себе пропускають, тримаються за останню надію, що таки будуть евакуйовані. Хоча, знаєте, надії вже у більшості немає, тому що вони бачать: кожен день — штурм, кожен день щось роблять росіяни, щоб їх знищити.

«У них немає стерильних бинтів, вони брудними тряпками перемотують собі руки. Там антисанітарія тотальна, в бункерах пліснява».

Якихось конкретних дій від нас, від влади, від світу вони не бачать. Їх це трішки пригнічує, тому що вони вже два місяці там. А зараз велика проблема з пораненими бійцями, з мертвими, і це сильно на моральну сторону впливає. Деякі бійці вже два місяці лежать мертвими, рефрижератори на останніх подихах працюють, а можливо, вже й ні. Я навіть не хочу питати.

Денис завжди тримається, зі мною в переписках не показує слабини, ніколи не плачеться, не розводить зради, хоча я бачу нотки несправедливості, печалі. Я йому постійно кажу, що кохаю, він — що кохає мене, я постійно кажу, щоб він вірив, тримався за цю віру, що ми зробимо все, щоб їх врятувати. Намагаюсь якось підтримувати і розказувати, що я тут роблю для нього.

Ситуація там взагалі критична. Немає шляхів, щоб їм щось доставити, в них госпіталь вже розбомблений. Там відбувається пекло на землі. У них немає стерильних бинтів, вони брудними тряпками перемотують собі руки. Там антисанітарія тотальна, в бункерах пліснява. Якщо там залишити зброю на день, то вона покривається пліснявою. Ти морально виснажений, так ще й здоров'я кожен день погіршується. Плюс постійні бомбардування і штурми, надважкі, потужні, трьохтонні бомби, які пробивають бункери і створюють воронку в п’ять поверхів. У наших бійців немає толком зброї, там технічна вода, немає можливості вивести поранених, загиблих. Такого історія ще не знала.

Яку саме допомогу ви очікуєте від Папи Римського?

Ми мали надію та ідею, щоб делегація Папи Римського прибула в Маріуполь і під приводом цієї делегації забрати всіх, хто на «Азовсталі». Ми знаємо, що не повинні стріляти зі сторони Росії, якщо представники третьої країни там будуть знаходитись. Якщо вони будуть стріляти, то почнеться світова війна. Думаю, Путін на це не піде. Тому маємо надію, що делегація буде відправлена в Маріуполь і всіх заберуть.

Я сподіваюся, що Папа політично, дипломатично допоможе натиснути на Путіна.

Як ви самі тримаєтесь?

Я дивлюсь на чоловіка і надихаюсь цим. Намагаюсь не впадати в паніку, не лити сліз. Я не можу собі дозволити бути слабкою, тому що треба бути сильною кожен день.