У Сєвєродонецьку українські захисники відбили атаку російських окупантів, які намагалися увірватися до міста з чотирьох напрямків. Російські війська знову знищили міст між Лисичанськом та Сєвєродонецьком. Пізніше стало відомо про знищення російської техніки, що зруйнувала цей міст та регулярно обстрілювала тимчасовий центр області.

Місто Сєвєродонецьк наразі фактично оточене з трьох сторін.

Якби російським окупантам вдалося налагодити понтонну переправу біля селища Білогорівка, йшлося б про фактичне відрізання Луганської області від основних комунікацій. Ця понтонна переправа – безпосередній вихід на трасу Лисичанськ – Бахмут, яку наразі називають «дорогою життя». Бо це єдине сполучення, яке з’єднує контрольовані ЗСУ території Луганської області з іншими територіями України.

Цією трасою привозять гуманітарні та продовольчі вантажі, вантажі військового спорядження. Також це єдиний маршрут евакуації. Тому наслідки у разі захоплення цих територій російськими окупантами були б дуже чутливі для всієї України.

У підсумку втрати російських військ, за даними американської сторони, близько 500 людей і 80-100 одиниць важкої бронетехніки. Це дуже велика кількість втрат. Не випадково цю операцію називають однією з найуспішніших операцій періоду російсько-української війни 2022 року. Варто зазначити, що координати цих понтонних переправ були надані ЗСУ місцевим рухом спротиву, а саме ГІ «Права справа».

Буквально за тиждень втрати російських військ у Луганській області сягнули катастрофічних цифр.

Саме з цим і пов’язана зміна тактики росії. Частини батальйонно-тактичних груп, які мали би брати участь у штурмі Сєвєродонецька, були виведені на доукомплектування.

Попри успіх, я б не хотів, щоб українська сторона розслаблялася. 17 травня, наприклад, була зафіксована передислокація до 20 одиниць понтонної техніки через окуповане місто Сватове. Налагодження понтонних переправ через річку Сіверський Донець – це єдина можливість зайти в тил українському угрупованню. Російські війська прекрасно це розуміють і не полишають спроб.

Наразі російські окупаційні війська фактично випалюють Луганщину, стираючи з лиця землі об’єкти критичної інфраструктури, житлові будинки. Основні цілі – цивільне населення. За останні дві доби, за різними даними, загинули близько 25 цивільних. Це те, що змогли підтвердити. Скільки насправді – ми не знаємо точно.

Зараз в медіапросторі лунає теза, що Луганськ – це другий Маріуполь. Це не так. Маріуполь був оточений щільним кільцем. Жодних спроб здійснити військову деблокаду оточення з української сторони не було. Натомість Луганська область не заблокована. Проводити подібні паралелі – неправильно.

Стосовно мобілізації на окупованих територіях Луганської області.

У Луганську зараз працює комісія рф, яка перевіряє результати примусової «мобілізації». Річ у тому, що ватажок терористів «ЛНР» Пасічник «перегнув палицю», мобілізувавши буквально все чоловіче населення віком від 18 до 65 років. Навіть працівників критичної інфраструктури. Наразі шахтарі змушені працювати по 12 годин. Або працівник водоканалу, який, якщо покине свою роботу, об’єкт стане й не буде забезпечувати водою місто. Вже навіть росіяни визнають, що ця «мобілізація» – нерозумна. Наразі стоїть питання кадрових рішень серед окупаційної адміністрації так званих «ЛНР» і «ДНР».

Раджу чоловікам на окупованих територіях або виїжджати, або ховатися, або переходити на бік ЗСУ. Бо примусова мобілізація – участь у війні на стороні росії. А це смерть, каліцтво або кримінальна відповідальність за колаборацію.

Дмитро СНЄГИРЬОВ (воєнний експерт, співзасновник ГІ «Права справа», спеціально для ГІТу)