Поряд із захисниками України, які ось уже шостий місяць відважно протистоять атакам російського ворога, свою боротьбу зі смертю, так само ризикуючи життям, ведуть військові медики.

Із перших днів російського вторгнення лікар-інтерн із Каменя-Каширського Владислав Бобко допомагав пораненим у Київській клінічній лікарні №7, де у перші тижні війни було не менш спекотніше, аніж поблизу лінії фронту. Згодом продовжив важливу місію у Слов’янську на Донеччині. Відбувши свою першу ротацію, молодий хірург з позивним “Скіф” поспілкувався із журналістами в рідному місті, - пише газета Полісся.

«Владиславе, робота у незвичних умовах стала для вас справою честі, випробуванням на фізичну та психологічну витривалість чи перевіркою професійних якостей?».

«Коли дізнався, що мій найкращий студентський товариш поїхав на Схід рятувати життя наших солдатів, одразу подав заявку на вступ у Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова.

Опановувати, власне, військову медицину доводилось екстерном, адже є такий вислів: «Хороший медик в лікарні — поганий на війні». Евакуація бійців практично з лінії фронту — це відповідальність номер один для медика такого профілю. Пораненого необхідно миттєво стабілізувати, зберегти йому життя, поки він потрапить на операційний стіл.

У перший день мого перебування в Слов’янську пройшов, так би мовити, і бойове хрещення вогнем ворога. Тоді наш екіпаж здійснив сім евакуацій поранених з поля бою. А я ще не встиг звикнути до носіння важкої амуніції, тож стомився так, що не почув, як рашисти вдарили з градів у сусідній з лікарнею житловий будинок. Від цього в приміщенні медзакладу повилітали шибки. Я був одним із наймолодших у цій команді медиків.


Наш екіпаж дотримувався чіткого алгоритму дій при евакуації, прийомів транспортування постраждалих, позаяк це і є запорукою виживання на війні. Одночасно могли вивезти і четверо потерпілих, з якими заледве вмощувалися у кареті швидкої допомоги. За день могли провести до десятка евакуацій. Зазвичай це були військові з травмами, спричиненими ударами важкої артилерії. Часто доправляли бійців до обласного шпиталю в Краматорськ із більш серйозними бойовими пораненнями. Військових дуже бережуть, за ними доглядають найкращі фахівці. Безумовно, що робота медика в таких непростих умовах додає неоціненного досвіду. Тож, можна сказати, за місяць я певною мірою пройшов фахову школу тактичної медицини», - розповідає медик.