Азовець, морський піхотинець, який вийшов з оточеного Маріуполя, Анатолій Плужніков дав інтерв’ю ГІТ.

Він в березні 2022р., будучи пораненим, вийшов з оточення та приїхав до Луцька. Його інтерв’ю — розповідь про те, що відбувалося в Маріуполі в перші дні війни.

Анатолій Плужніков родом з Луцька, працював на «Укрзалізниці», був мобілізований в 2015 р. Згодом він одружився вдруге на маріупольці та оселився там, працював на залізниці.

Один з побратимів предложив: не хочеш в морську піхоту, 503-ю (бригаду — ред.). Явно що не відказався. Пройшов учебку і ми отправились в ротацію, — розповів морський піхотинець про те, як вперше був мобілізований.

Перша ротація була в 2019-2020 р.р. в Торецьку на Донеччині.

На початку 2022 року Анатолій Плужніков звільнився через стан здоров’я та почав будувати плани на мирне життя. Проте розпочате російськими військами широкомасштабне вторгнення, внесло свої корективи: його мобілізували, військова частина дислоковувалась в Краснофлотску.

 10 (березня — ред. ) прийшла команда збиратися і ми виїхали всі в «Азовсталь». Там з всього города ранених позбирали. Нас було боліє 300 чоловік, — розповів військовослужбовець про те, яке лікування вони отримували в укриттях.

Анатолія ще з 4 побратимами військове командування наказало вивезти до госпіталя. Тим часом, госпіталь і прилеглі території почали обстрілювати. Тоді командування прийняло рішення: евакуювати бійців назад, в «Азовсталь». Анатолій Плужніков відпросився в начальника, щоб дізнатися, що трапилось з його сім’єю.

Ми не думали, багато-хто не думав, що буде така война. Та й не евакуіровали нікого… Людей мирних не евакуіровали, — зазначив він.

Сильно зачепило «за живе», що було багато трупів. Людей, що вціліли, вже страшили не бомбардування, а голод. Разом з тим, його сім’я вціліла.

20 березня став виходити з Маріуполя, пройшов 20 км. до Мангуша (що на Донеччині).

Військовослужбовець мав при собі залізничне посвідчення, тому що частково працював на Волноваській залізниці, в Маріуполі, та паспорт, а всі решту документів були приховані.

Я дійшов до першого поста деенерівського, орди. Вони перевірили, спитали, хто я, куди йду. Я казав: я йду в лікарню. В Маріуполі лікарні всі розбиті, — розповів Анатолій Плужніков про перевірку на першому блокпості.

Після того, як його відпустили, він закопав документи, що стосуються його військової служби, що врятувало йому життя. Поїхав прямо до Бердянська, який перебував під владою деенерівців. На посту його перевіряли скрупульозно, роздягали, допитували. Анатолій Плужніков розповів, що сам залізничник, йшов провідати рідню і прилетів снаряд.

На думку військовослужбовця, Божою милістю колаборанти відвезли його до лікарні, а не розстріляли, і порадили не воювати.

22 березня відбувалась евакуація людей до Запоріжжя, він також сів на автобус. Йому довелося ночувати в приміщенні дитячого садка в Запоріжжі, де рятував руку антибіотиком. Як Анатолій дізнався, місце у госпіталі було лише в Дніпрі. Але за збігом обставин він побачив автобус, який їхав до Луцька.

24 березня військовослужбовець вже був вдома, в Луцьку. Оскільки у нього не було документів, направили в спочатку в лікарню. А згодом — в госпіталь, де Анатолію зробили операцію на руці.

Сім’я, на щастя, вижила і втікла в Мангуш на Донеччині, а далі — приїхала до Луцька.

Анатолій Плужніков вважає, що йому допоміг Бог і Всевишній допоможе Україні подолати ворога.