Один із найдосвідченіших і найстарших військовослужбовців у волинській 100-тій окремій бригаді територіальної оборони – 61-річний Василь із позивним «Вайс».

Як розповів Суспільному боєць, служить зараз завдяки тому, що командування врахувало його військовий досвід.

Воювати чоловік пішов ще добровольцем у 2014 році після подій в Іловайську на Донеччині. Каже: тоді приїхав із заробітків в Польщі. Боронив Україну вісім років, поки у серпні 2021-го йому не виповнилося 60 років.

«Воював у Пісках, воював у Авдіївці за промкою там, у районі промки, ходили на чергування вибивали з-під моста сєпарню, потім Станиця Луганська. Це я у складі 28-ої був. Потім Кримське. Це був останній вихід – Кримське», – каже військовий.

На момент повномасштабного збройного вторгнення російських військ в Україну в лютому Василь був удома. Говорить: одразу рушив до терцентру комплектування та соціальної підтримки.

«Прийшов до військкомату – дивлюся, натовп. Когось забирають, когось ні. Подивився, там шансів мало: треба тільки бойовий досвід і знання. Саме це було головною мотивацією, щоб не сказати «good bye baby», – каже тероборонівець.

У родині «Вайса» були козаки. Сам чоловік носить «оселедця», який, з його слів, додає впевненості.

«Бабця розповідала і я потім цікавився, що на Запоріжжі було село ціле Печенюки. У ті часи, коли Січ розбили, то всі виїхали сюди. Носіння оселедця внутрішньо робить людину іншою. Це надихає, будемо казати так», – говорить волинянин.

Батько Василя разом із дідом Савелієм возили колись їжу повстанцям, які перебували у волинських лісах.

«У нас дуже великий підрозділ був: Карпилівка, Карасин, Черемушно. Три села і у лісі стояв дуже великий підрозділ, вони возили туди їжу. Це мені аж дивно було! Інші боялися. Десь там правильна кровинушка була», – додав військовий.

Боєць Василь має четверо онуків та воєю заради їхнього світлого майбутнього та всієї України. Каже: знає точно, що перемога буде за Україною. У вільні хвилини, додає пише вірші.