2 серпня стартувала обов'язкова евакуація цивільного населення з Донецької області. Кабмін створив координаційний штаб. Його очолила Ірина Верещук.

Про що свідчить ця евакуація? Секрету немає: усі об'єкти критичної інфраструктури, які забезпечують життєдіяльність частини території Донецької області, підконтрольної Україні, фактично зруйновано. Опалювальний сезон неможливий, люди просто замерзнуть. Але звинуватять у цьому не Російську Федерацію, що б'є ракетами по ТЕС і фільтрувальними станціями, а український уряд. Щоб уникнути політичних нюансів, і не дати приводу використати ситуацію ні ворогові, ні корисним ідіотам усередині українського суспільства, ухвалено рішення про обов'язковий характер евакуації.

Держава бере на себе обов'язок подбати про всіх, хто виїжджає до місць розселення — надати фінансову допомогу, допомогти набути статусу внутрішньо переміщеної особи. Ну і другий фактор, наявність цивільного населення обмежує дії української армії у моменті відбиття російської агресії.

Донецька область – агломерація населених пунктів з дуже щільною міською забудовою. За СРСР вона входила до десятки областей з найвищим рівнем урбанізації. Досвід вуличних боїв, штурми росіянами Попасної, Лисичанська, Сєвєродонецька на Луганщині змусив ухвалити таке рішення. Евакуація відбувається з усієї контрольованої ЗСУ території Донецької області.

Якщо говорити про тенденції, то їх найкраще показують зведення Генштабу ЗСУ. У Донецькій області звільнено 4 населені пункти. Всупереч заявам російської сторони про успіхи другого етапу їхньої так званої «спецоперації» бачимо прямо протилежне. А нібито перемоги росіян у районі Мар'їнки, Соледара, Пісок є елементами інформаційно-психологічних операцій. Україна розглядала як пріоритетний контрнаступ у Херсонській області.

На Донеччині ми були змушені певний час вести активну оборону за переваги окупантів у живій силі, а, головне, у засобах ураження.

Наразі ситуація з постачанням технологічної зброї країн НАТО і, насамперед, США кардинально змінюється.

Другий етап "спецоперації" росіяни оголосили ще 27 квітня. У підсумках хотіли отримати окупацію не лише Луганської, а й Донецької області, вони не розглядалися окремо. Станом на 6 серпня плани не здійснилися. Виникло питання: що "продавати" внутрішньому споживачеві в РФ? Операція буксує. За даними американської розвідки, втрати сухопутної компоненти тих, хто безпосередньо штурмує позиції ЗСУ, — 30 відсотків, або 75 тисяч "двохсотих" і "трисотих" у чисельному вираженні. Розуміння термінів закінчення цього другого етапу, тобто виходу на адміністративні межі області, противник не має.

Більше того, постачання Україні зброї зі США та Великобританії не просто дозволило сповільнити темпи просування. За останні два тижні було знищено тилову інфраструктуру окупаційних військ на відстані до ста кілометрів. Я не виключаю, що РФ відмовиться від так званих референдумів щодо включення захоплених територій до складу Росії, оскільки паралельно йде процес суб'єктивації "ДНР" та "ЛНР". Їх визнали, наприклад, Сирія, КНДР, Абхазія. Тобто процес проведення референдумів буксує також. Ну і, незважаючи на заяви з боку РФ, ЗСУ контролює приблизно 45 відсотків території Донецької області.

Щодо термінів повного звільнення окупованих територій, то вангувати важко. Все залежить від темпів переозброєння ЗСУ.

Йдеться не лише про деокупацію Херсонської та Запорізької областей, де контратаки української армії успішні. Етап активної оборони у минулому. Єдине, не можна називати дати, забігаючи наперед ЗСУ: українська армія перейшла до тактики провідних країн НАТО у плануванні операцій, до так званих "жаб'ячих стрибків".

 Спочатку створюються передумови звільнення конкретного населеного пункту, щоб мінімізувати втрати особового складу та техніки. Не так, як було в радянській і є у російській практиці, коли людей не шкода.

Повторю: контроль над Донецьком можливий уже у середньостроковій перспективі. Позиції ЗСУ у Донецькому укріпрайоні фактично непорушні з 2015 року. А це дає можливість "нависання" над угрупованням, яке контролює Донецьк. Тобто умови для просування углиб існують. Що стримує? У росіян залишається перевага у засобах ураження у коефіцієнті один до семи. Доти, доки Україна не отримає достатньої зброї з дальністю ураження більше, ніж у російських зразків, засобів контрбатарейної боротьби - радарів, артилерії, говорити про успішний характер просування вперед немає сенсу.

Дмитро СНЄГИРЬОВ (керівник ГІ «Права справа», воєнний експерт, спеціально для ГІТу)