Військовослужбовець із Волині Євген Лущакевич заново вчиться ходити з протезом. Частину ноги чоловік втратив торік 10 жовтня, звільняючи українські території від окупантів.

Як розповів Суспільному волинянин, зараз проходить повторний курс відновлення у Медичному центрі реабілітації учасників бойових дій, що в Луцьку.

"Чув, що в нас є такий центр. Звернувся, проходив тут підготовку для протезування. А зараз... буду вчитися ходити", – говорить чоловік.

Євгену Лущакевичу – 38 років. Сам із села Крупа Луцького району.

Батько двох дітей, на війну пішов добровольцем, прийшовши до військкомату на третій день повномасштабного вторгення. До того продавав сільськогосподарську техніку та впродовж десяти років працював юристом. А ще проходив строкову службу в армії після отримання вищої освіти.

Після проходження кількамісячного військового вишколу волинянин виконував бойові завдання на Харківщині, Донеччині та Луганщині.

"На нас напали. Треба захищати свою сім'ю, Батьківщину, якщо не підеш, то завтра будуть тут. В квітні місяці з ротою охорони в 14-ту, там ми пройшли підготовку і в липні ми вже були під Соледаром. Потім потрапили на Харківський напрямок", – каже чоловік.

Під час деокупації Харківської області бійці, серед яких був і Євген Лущакевич, натрапили на ворожий танк, із котрого російські військові пустили снаряд. Так боєць втратив частину ноги.

"Живий, Слава Богу. Хлопці винесли, допомогли. Великий осколок пройшов через коліно, тобто ноги вже не було. Різні госпіталі. В одному – день, в другому – три, в третьому – тиждень. Стабілізують, відправляють далі, оскільки, коли йде наступ, кількість поранених завжди велика", – сказав Євген.

Протез військовому поставили безплатно в реабілітаційному центрі "Незламні" у Львові. Після лікування в госпіталях Євген Лущакевич повернувся в цивільне життя. Говорить: був вражений, що люди живуть так, ніби війни немає, адже кожен може зробити щось більше для спільної перемоги.

"Хтось віддає все, і ці люди є, вони просто не опускають руки, вперед рухаються. А хтось робить вигляд, що цього нема. Це найбільша наша проблема. Хлопці, які з початку, їх вже дуже мало залишилося. Люди мають здатність закінчуватися. Ті, хто там ще є, їх треба міняти. Люди виснажились", – зазначив волинянин.

Зараз найперша ціль Євгена – це навчитися ходити на протезі без милиць.

"Звичайно це не нога, але ходити можна. Життя продовжується. Бігати – найперше, а далі все робити почергово. Ну і перемогти! Ми переможемо! Вірю в це", – додав волинянин.