Наприкінці березня виповнилося 100 років від дня народження отця Сергія Депо, який багато років був настоятелем Василівської церкви у Володимирі, якого знали як священика за покликанням далеко за межами Володимирщини.

Його донька Віра Депо розповіла цікаві факти із біографії батька, - пише газета Слово правди.

Архівні матеріали свідчать, що 21 листопада 1886 року у сім΄ї володимирських міщан – рядового Антона Депо і його дружини Єфросинії Зубович народився син Валентин, якого охрестили у Миколаївській церкві. Хрещеними батьками стали знані володимирчани – Іван Зубович, котрий у 1904-1914 роках очолював міську управу і за його правління у Володимирі збудовані залізничний вокзал, військкомат, інфекційна лікарня, Юріївська церква і стара червона школа, які збереглися і донині, та дружина секретаря міського магістрату Адольфа Сомерського.

Час збігав швидко. Валентин виріс. До початку Першої світової війни він працював у казначействі Володимира. З початком війни сім΄я евакуювалася до Житомира, там Валентин Депо працював у фінансовій частині армії генерала Брусилова.

У метричній книзі церкви Івана Милостливого в Житомирі є запис від 16 січня 1919 року, в якому зазначено, що помічник бухгалтера Волинської казенної палати, титулярний радник Валентин Депо і вдова Марія Волянська (Чорна) уклали шлюб. Згодом Валентин працював на Холмщині, де в селі Конюхи у подружжя Валентина і Марії народився син Сергій, якому доля судила стати священником, настоятелем Василівської церкви.

Заробивши гроші у пана Руліковського, Валентин Депо повертається до Володимира і будує хату на вулиці Водопійній, 30 (тепер Князя Романа). Старожили розповідали, що на цій вуличці було багато джерел, з них бочками, запряженими кіньми, розвозили смачну воду до домівок заможних володимирчан. Звідси і колишня назва вулиці – Водопійна.

Малий Сергійко зростав допитливим і набожним хлопчиком. Дитячі роки припали на час, коли Володимир перебував у складі Польщі. Сергій навчався у Володимирі, в загальноосвітній школі імені А. Конорського. Шкільні свідоцтва засвідчують, що вчився старанно, а серед предметів студіював польську мову, географію, історію, малювання, арифметику, геометрію, співи, релігію. Саме релігія стала справою всього його життя. А розпочалося все у далекому 1929 році, коли маленький Сергійко прийшов до Успенського собору, щоб бути прислужником священника, адже старостою у цьому храмі служив брат його бабусі – Іван Зубович (у минулому голова Володимира-Волинського). У часи німецької окупації юнак працював на місцевому тартаку і дивом врятувався від вивезення на примусові роботи до Німеччини.

З часом Сергій Депо утвердився в думці, що хоче служити Богові і людям. Та навчанню у Кременецькій духовній семінарії перешкодила війна. Працював бухгалтером у військкоматі. У 1947 році єпископ Варлаам Борусевич саме на свято Водохреща висвятив молодого Сергія на диякона. У 1954 році він закінчив Санкт-Петербурзьку духовну семінарію, а згодом – Московську духовну академію. Захистив дисертацію на тему «Володимир-Волинська єпархія і її історія», отримав ступінь кандидата богослів΄я.


Спочатку отець Сергій служив священиком у церкві селі Микуличі, потім у – у Біличах Іваничівських, у Троїцькій церкві Зимненського монастиря, у 1985-1988 роках – в Успенському соборі, де починав свій шлях до Бога. З 1988 року став настоятелем у Василівській церкві, а загалом віддав служінню Богу понад 60 років. Разом з дружиною Лідою виховали доньку Віру і сина Євгена. дочекалися онуків і правнуків.

Отця Сергія любили люди за його щирість, доброту, порядність і людяність. Він умів сказати мудре, підбадьорююче слово, часто з дрібкою щирого, добродушного гумору. Його духовні настанови ще й досі пам΄ятають люди, яких він хрестив, вінчав, сповідав, благословляв. Часто здійснював духовні треби безплатно, якщо людина не могла заплатити.

 І досі зберігає Віра Сергіївна реліквію, яку приніс до хати ще її дідусь Валентин – старовинну іконку Ченстоховської Божої Матері, котру знайшов під час Першої світової війни.

Донька Віра каже, що на могилі отця Сергія , який помер 20 жовтня 2008 року, завжди є свіжі квітки і лампади. Дехто розповідає пані Вірі, що на цій отримав зцілення від хвороб.

Неподалік Василівської церкви є невеличкий провулок, де колись росла розкішна алея ясенів. У тім провулку жили знані володимирчани – Герштанські, Зубовичі. Сім΄я Депо була пов΄язана родинним зв΄язком із останньою з цих сімей Зубовичів, оскільки Антон Депо був одружений на сестрі Івана Зубовича – Єфросинії.

Івана Зубовича запам’ятали як турботливого голову міської управи початку 20 століття. Старожили розповідали, що коли для будівництва привозили віз із цеглою, серед якої знаходилася хоч одна пошкоджена, то Зубович вимагав, щоб привозили усю нову. Либонь тому збудовані ним споруди стоять донині.

31 березня нинішнього року виповнилося 100 років від дня народження отця Сергія Депо, який був почесним громадянином міста Володимира і району. Було би добре, аби силами володимирської влади і громади, небайдужих громадян до цього поважного ювілею встановити меморіальну дошку на будинку на вул. Князя Романа 30, де жив шанований священик, бо бути справжнім церковнослужителем – це покликання від Бога. Таким був світлої пам΄яті отець Сергій Депо.

Богдан ЯНОВИЧ,

науковий співробітник історичного музею імені О. Дверницького