Боєць із позивним «Шалун», який нині захищає кордон на Волині, не хоче називати свого імені й показувати обличчя. Сам родом із Луганщини. З дитинства мріяв стати прикордонником, у 2021-му пішов на службу. Каже: за два роки служби побував у різних «гарячих точках», місяць тому вийшов із Бахмута.

Суспільне поспілкувалося з прикордонником про його рідне місто, яке нині в окупації, службу, друзів та війну.

Служба на блокпостах з окупованими територіями

– Три роки тому, коли ви стали прикордонником в країні вже тривала війна. Як Ваш вибір сприйняли батьки?

– У мене батько колишній прикордонник. То і я був зацікавлений цією професією. Мама підтримувала мої рішення завжди. Я розумів, що війна, але свого рішення б не змінив. Мені цікаво було, кінологи, різновиди несення служби на кордоні.

– В чому полягала ваша служба на початку, коли ви пішли служити прикордонником?

– На початку, коли я пішов, попав у зону АТО, в місто Золоте, на стику з окупованим містом Первомайськ. Там служба була на блок-постах, перевірка документів, осіб, і звісно, нагляд за суміжною окупованою територією. У порівнянні з тим, що зараз, «квіточки».

– Як місцеве населення тоді ставилося до вас?

– Частина місцевого населення була проти, частина — за. Завжди на кожній окупованій території є такі люди, звертати на них увагу не бачу сенсу.

– Після того, де ви служили?

– Після того брав участь у бойових діях під Кремінною, по всій Луганській області. Потім ротація. Після того на Бахмут. Спочатку було складно, коли ще нічого було не зрозуміло, було недостатньо зброї, недостатньо засобів захисту, тобто бронежилетів, касок, цього було трохи малувато. По трохи все налагодилося.

Повномасштабне вторгнення

– 24 лютого 2022 року де ви були?

– В той час я був на підвищенні кваліфікації в «учебці». Я не вірив до останнього…Того дня я залишився без домівки. Окупували моє місто Старобільськ на Луганщині.

– Де ваші рідні були в той момент?

– Вони були там. Їм вдалось пізніше евакуюватися. З ними все добре.

– А яка зараз доля вашого міста?

– Окупація, беззаконня. Як «90-ті», заходять в магазини і … Люди там більшість з домівок не виходить, зв’язку нема, інтернету нема, відрізані від світу.

Бахмут

– Коли ви потрапили в Бахмут?

– Чотири місяці назад. Місто було вже розбите, пусте, нема там життя більше в цьому місті. Зараз там одна тільки назва від міста залишилася. Кожен день гинуть люди, що наші, що їхні… як би це не звучало. Я був разом із «збройниками» та бійцями ТРО, нацгвардійцями, ми здійснювали оборонні й наступальні операції.

– Як охарактеризуєте ворога, військо, яке йшло на вас?

– Там не так військо, там більше процентів «м’яса», але зброя, артилерія там вирішує дуже багато.

– Як ви гадаєте, завдяки чому тримається Бахмут?

– Завдяки силі волі бійців наших.

– Якщо порівняти Бахмут тоді, коли ви зайшли туди, і Бахмут через три, понад три місяці, коли звідти виходили, наскільки змінилося місто й обставини взагалі?

– Змінилася доволі сильно. Більше стало артобстрілів, «накривали» танками, мінами, градами... Ми там перебували в такому ангарі, техніка там наша була, БТР, боєприпаси. Це неподалік «нуля», ніби такий логістичний пункт. Вони вичислили й цей ангар почав обстрілювати танк, потім міни, гради. З того ангару залишилася «живою» тільки одна кімната, де були ми… Я не знаю, як це так сталося. Мабуть, чудо.

Мрії про перемогу

– Ви на Волині вже десь місяць, так?

– Ще адаптуюся, ще трохи не звично, не зривається нічого, спокійно…

– Потрібен час вам, щоб відновитися, пережити те, що ви вже пережили, але коли буде команда знову повертатися в зону бойових дій, ви до цього готові чи ні?

– Так, готовий. Переживати будемо, коли війну виграємо. Зараз нема часу.

– Я так розумію, що вас найбільше цікавить Луганський напрямок?

– Мене вся цікавить Україна, бо вона – єдина. Але більше хочеться додому, розумієте, народився там, прожив все життя, хочеться додому повернутися.

– Розкажіть про свій позивний. Чому «Шалун»?

– То командир відділення вигадав… бували різні моменти, жарти… Якби не гумор, я не знаю… без гумору життя дуже погане, особливо в Бахмуті.

– Служба прикордонника для вас зараз це що?

– Першими зустрічати ворога, тримати оборону та надалі стримувати, хто б там не хотів піти.

– Думали про те, що перше зробите після перемоги?

– Поїхати відпочити десь, на риболовлю, спокійно, без метушні.