Мешканка села Верба Оваднівської громади Марія Субіцька відзначила поважний столітній ювілей.

Про це пише газета Слово правди. 23 червня її оселя повнилася оберемками квітів та щирими вітаннями, які з нагоди особистого свята линули до довгожительки від її родини, односельців та земляків. Привітав ювілярку сільський голова Сергій Панасевич та місцевий колектив «Сузір’я», на чолі зі Світланою Сульжук – колишньою сусідкою жінки.

Марія Субіцька – берегиня роду, чиєї любові, уваги й тепла вистачає на усю родину. А вона у ювілярки немала. Жінка виростила доньку, вигляділа чотирьох онуків, тішиться одинадцятьма правнуками, діждала й вісьмох праправнуків.

Нелегкі роки випали на її долю, всього було у житті – і радості, й печалі довелося пережити. Народилася Марія у сільській родині. Закінчила чотири класи польської школи.

Створила сім’ю Марія з односельцем Трохимом, але, на жаль, подружнє життя було недовгим – усі плани й мрії зруйнувала війна. Чоловік пішов на фронт, зник безвісти, тож їхня єдина донечка Ніна, яка народилася у 1943 році, свого батька уже не бачила. 20-річна жінка у той важкий час залишилася одна з малою дитиною на руках, яку ростила, вкладаючи душу, й упродовж усіх років чекала й вірила, що її коханий повернеться.

Трудилася Марія Омелянівна у колгоспі, спершу ланковою на буряках, потім – в городній бригаді, а взимку працювала прибиральницею у школі. Тримала господарство, обробляла город. Метка й роботяща жінка збудувала власний будинок. Та покинула цей дім й перебралася жити до доньки, коли у 34-річному віці Ніна овдовіла й старалася сама поставити на ноги чотирьох дітей. Марія Омелянівна допомагала доглядати онуків, доки донька працювала вчителькою початкових класів у місцевій школі. Так і живе в цьому будинку донині – з донькою та найменшим онуком Петром і його сім’єю.

  – Наша бабуся Маня – дуже добра й лагідна. Вона, як сонце, своєю любов’ю огортає усю родину, виростила-виплекала нас, онуків, обігріла ласкою правнуків, леліє праправнуків, – розповідають онуки. – Коли ми були малими, вона нас дуже балувала, дозволяла заплітати їй коси та робити хитромудрі зачіски. А які смачні пироги й мазурки пекла у печі в літній кухні! Завжди велику порцію замішувала на трьох літрах молока, аби всіх почастувати, бо ж дуже щедра. Радіє гостям, а як ті їдуть додому, то нікого не відпускала з порожніми руками, давала молока, сметани, яєць, сиру, щоб мали там, у місті, домашніх смаколиків. Цілі плантації полуниці вирощувала раніше – усю округу пригощала солодкими ягодами.

А найбільшим захопленням жінки є квіти. З ранньої весни й до пізньої осені квітник біля її будинку майорить різнобарв’ям, радуючи погляди перехожих.

«Бабуся завжди клопочиться, аби рідні, коли їдуть з гостини, не забули взяти з собою букет. Носила жінка щонеділі квіти у церкву, коли ходила на службу Божу, бо вона глибоко віруюча людина, часто їздила з паломницькими поїздками по святих місцях. І навіть зараз, у такому поважному віці, часто відвідує місцевий Свято-Михайлівський храм» – пише газета.

Хоч уже підводить зір і слух, досі любить читати. Інколи ходить, як каже, до «купирації». Купує здебільшого цукерки, які дуже любить.

Не може Марія сидіти без діла, все поривається на город, аби хоч чимось допомогти рідним. Вважає, що без роботи немає життя й здоров’я. Тож, можливо, це одна із запорук її довголіття. А ще – смачна домашня їжа.

– Бабуся ковбас куплених не їсть, а от сало та м’ясо – залюбки. Любить прості страви. Не раз розповідала, як колись прийде з поля, а часу щось виготовляти – немає, тож зірвала вишень, поїла з хлібом і знову побігла до праці, – пригадують онуки.

Марія Омелянівна – завжди в оточенні дітлахів, які горнуться до неї. Спершу на очах підростали онуки, потім правнуки, зараз праправнуки. Бабуся Маня завжди вділить малим кілька гривень на щось смачненьке. Усіх їх зростила, співаючи українських пісень, читаючи казки й розказуючи вірші. Тож на день народження невеличким сюрпризом для ювілярки стало вітання від праправнучок Маргарити та Насті, які присвятили бабусі її улюблений вірш «Конвалія» Лесі Українки.