Люди, які повертаються із зони бойових дій, мають особливий досвід, часом болісний і моторошний. А фізіологічний стан, у якому вони перебували, відрізнявся від того, в якому ми звикли жити щодня. Фактично людина тривалий час була на межі життя і смерті, а це вплинуло на її свідомість і на те, яким вона бачить світ довкола. Знадобиться певний час, аби минули надмірне збудження, тривожність та підсвідоме очікування небезпеки.

Психологині Тетяна Сіренко та Наталія Зарецька дали поради, які допоможуть дібрати правильні слова і стати опорою в адаптації близької людини. Їх публікують на шпальтах онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяINFORM.

Насамперед подбайте про почуття безпеки довкола людини. Адже психіці потрібно більше часу, ніж тілу, щоб повернутись до звичного життя.

Не створюйте додаткових провокацій, не робіть сюрпризів.

Не ставте тригерних запитань на кшталт: «Що ти відчував, коли вбивав?».

Пам’ятайте: сум, туга, лють, агресія, які можуть прориватися назовні вдома, адресовані не вам. Так проявляються не до кінця пережита ненависть до ворога, тривалий стрес і втома.

У такому разі згадуйте три головні правила спілкування:

не жаліти, поважати, підтримувати.

Найболючіші запитання для захисників та захисниць:

«навіщо ти туди поїхав/ла?»,

«ми тебе туди не посилали».

Не варто говорити такого ні вголос, ні подумки, адже іноді ми «мовчимо» дуже виразно.

Якщо ви не можете змиритися з тим, що близька людина на війні, або вам важко підібрати правильні слова для спілкування, зверніться до психолога. Фахівець допоможе розібратися, звідки береться внутрішня незгода, та підкаже, як не зробити боляче.