В’ячеслав Москаленко працював лікарем-наркологом та фтизіатром на Харківщині. Від початку повномасштабного вторгнення опинився на окупованій території Харківської області. У травні 2022 року росіяни вивезли його до фільтраційного табору у бєлгород, а потім у селище Іваново, де жив під «пильним наглядом».

Завдяки старанням доньки, яка живе на Волині та волонтерам, які допомогли втекти з Росії, чоловіку вдалось повернутися додому, в Україну. Як подолав цей шлях В'ячеслав Москаленко розповів Суспільному.

Початок повномасштабного вторгнення та окупація

23 лютого 2022 року В'ячеслав Москаленко відпрацьовував зміну у туберкульозній лікарні в селі Липці Харківської області, що за десять кілометрів від російського кордону. Там каже: побачив початок війни власними очима.

«Вийшли з медсестрою на вулицю і бачили ці всі пуски ракет. О пів на восьму ранку вже росіяни зайшли в село. Підірвали трансформатор, електрики вже не було і зв'язок теж вимкнувся», — говорить лікар.

Своїх пацієнтів, серед яких були й лежачі, які потребували щоденної опіки, лікар не залишив. Таким чином чоловік опинився на окупованій території.

«І почалися у нас там будні у холоді. Як на мене, голод не страшно, а от холод... Я тепер зиму не люблю, м’яко кажучи», — говорить В’ячеслав Москаленко.

Чоловік розповідає, що місцеві жителі робили спроби виїхати з окупації: їхали на Харків, але потрапляли під обстріли й поверталися.

9 травня до лікаря прийшли російські військові та сказали збиратись з речами, згадує В'ячеслав Москаленко.

Життя в Росії

Спочатку чоловіка відвезли в білгороду до фільтраційного табору.

«До мене кажуть: «Дєд, скока лєт?» Кажу, що 60, а вони: «Ой іді дєд, іді» в намет. Потім нас погрузили в автобуси і відвезли в Іваново, й пішли чутки, що нас будуть вивозити на Камчатку чи далекий схід», — пригадує В'ячеслав Москаленко.

Чоловік розповідає, що в Іваново відчував, що живе під пильним наглядом. Там часто зникав зв'язок, було відчуття, що хтось слухає телефонні розмови, каже лікар. Додає: втекти із санаторію, де їх тримали росіяни, — вдалося завдяки хитрощам.

«Виходиш — «Ти куди?». Кажу, що на перекур, бо ж цілий день у хаті не будеш сидіти в заперті. Око було «не дрємлющє». Там обласний центр, а багато будинків із дощок, як раніше ящики були під овочі. Якось не солідно для обласного центру з дерев'яними будинками», — описує своє перебування в Росії чоловік.

Лікар розповідає, що було сумно одному на чужині. В Росії йому пропонували роботу, але, каже, що з-під палки не захотів працювати.

Як донька намагалася повернути батька в Україні

Донька В'ячеслава Москаленка Оксана Даценко живе на Волині. Розповідає, що батьки розлучилися, коли їй було чотири роки. Відтоді з батьком зустрічалася двічі, один раз на своє весілля.

«Весь час, до повномасштабної війни, він жив у Харкові. 24-го лютого він мені подзвонив, попрощався. Відтоді, як його вивезли в росію, дуже складно було його знайти. Я почала додаватися у 100-500 чатів, шукати в Інстаграмі, записувати сторіз може хтось знає, як можна вивезти. І одного разу мені написала дівчина-волонтерка», — розповідає Оксана про пошуки батька.

Волонтери пообіцяли вивезти В'ячеслава Москаленка через Європу в Україну. Тоді розпочався шлях повернення додому, каже лікар.

Шлях додому

Поїздом дістався до санкт-петербурга, потім його відвезли в Іван-Город на кордон, потім був піший перехід у місті Нарва в Естонії.

«На російському кордоні тітонька сиділа якась, кажу, що додому, глянула паспорт, запитала вік і пропустила. Певно мій вік був щитом, що старий дід — кому він потрібен», — говорить чоловік.

З Естонії В'ячеслав Москаленко виїхав до Латвії, переїхав Литву і через Польщу дістався України.

«Вона мій рятівник, ангел — як би не донька, то я не знаю, де був би зараз. Вона підняла на вуха весь штат волонтерів і дякуючи Оксані В'ячеславівні я благополучно зробив круїз по Європі та прибув у славне місто Луцьк», — жартує чоловік.

З 1 червня 2022 року В'ячеслав Москаленко живе на Волині. Чоловіку вдалось працевлаштуватися наркологом в обласний центр терапії залежностей, має роботу. Каже, що це його тішить, бо не сидить на шиї у дочки. А Оксана Даценко говорить, що лише у 31 рік відчула, що вона є донька і в неї є тато.