Перший день нового року розпочався у Камінь-Каширській громаді розпочався із трагічних новин – на Харківщині в бою поліг житель села Сошичне, 51-річний Мельничук Василь Іванович.

Про загиблого Героя розповідають на сайті газети Полісся.

Коли говорять, що світ не без добрих людей, то мають на увазі якраз таких, як Василь Іванович. Його поважали і добре знали не лише в рідному селі, але і в довколишніх населених пунктах. Славився в усій окрузі насамперед як вмілий плиточник.

У багатьох оселях громади залишився будівельний слід вправного майстра. Якийсь час чоловікові доводилось вирушати на сезонні заробітки далеко від дому. Та згодом став робітником із ремонту та обслуговування будівель в одній з володимирських фірм. Але повномасштабна війна змусила змінити шпатель та інші інструменти на зброю. 

5 травня 2022-го він стає командиром відділення – начальником фільтраційного пункту 95-го окремого інженерно-саперного батальйону. Із листопада цього року, опанувавши навики стрільця-оператора, молодший сержант вирушає в складі 60-ої окремої механізованої бригади у район Куп’янська, де рашисти з осені розворушили справжнє пекло. Саме на цьому напрямку ворог активізував останнім часом всі свої резервні штурмові батальйони, намагається взяти територію під свій контроль, перетворивши її в руїни.

Практично щодня десятки населених пунктів Харківщини опиняються під масованими артилерійськими, мінометними та авіаційними обстрілами орків, ударами реактивних систем «Смерч» та хімічної зброї. Однак наші захисники, у числі яких був і Василь Мельничук, вдало стримували і продовжують стримувати путінську навалу, відбиваючи часом по два десятки атак за добу.

«Востаннє він відвідав рідне обійстя в жовтні. Як і зазвичай, залишив після себе заряд позитивної енергії в домі. Він завжди був у русі, до всього йому було діло, прагнув до самовдосконалення. Сидіти просто склавши руки – це не про нього. Завше в доброму настрої, веселий, компанійський. Знаходив час і на хазяйнування, і на сім’ю, і на хобі. З молодих років захоплювався футболом, але справжню душевну гармонію шукав у лісових масивах на «полюванні» за грибами. І про нас не забував. Ми були дітьми, обігрітими батьківською опікою. Та коли з’явився новий член родини Матвійко, новоспечений дідусь аж дух ронив за дитям. Готовий був подарувати йому весь світ, дати те, чого свого часу не вийшло добути для нас. Останні свої роки він присвятив онукові. Він хотів, щоб його родове дерево давало плоди на мирній землі. Щоб нащадки росли в добробуті. Тому, коли держава покликала його на службу, не лишився осторонь – гідно одягнув камуфляж», – кажуть про тата донька Юлія та син Максим, котрий, між іншим, також забезпечує захист держави в Збройних силах України.

Із 19 грудня військовослужбовця офіційно вважали безвісти зниклим. Як згодом з’ясувалося, життя поліщука обірвалося при виконанні бойового завдання на Куп’янському напрямку ще 13 грудня. Отримавши тяжкі поранення, він відійшов у вічність на полі битви о 08:35. Тепер воїн із позивним “Волиняка” назавжди в строю у Небесній Варті, а над його могилою гордо майорітиме синьо-жовтий стяг. Страшна війна забрала від нас одного з кращих синів України, навіки закарбувавши його ім’я на скрижалях історії держави.

Іванна ГАЙДУЧИК, село Сошичне