21 січня 2024 року в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області внаслідок осколково-вибухового ураження, здійсненого ворогом за допомогою системи скиду БПЛА, трагічно загинув солдат Збройних сил України КАНО Олександр Олександрович.

Він був жителем міста Маріуполь. Працював прокатником на металургійному комбінаті “Азовсталь”. Хороброго сина українського народу поховали минулого вівторка з усіма військовими почестями в селі Видерта Камінь-Каширської громади, де захисник мав родинні корені, - пише газета Полісся.

24 лютого 2022 року від перших ракетних ударів і вибухів Олександр назавжди втратив спокійний сон. Того дня росіяни піддали масованій атаці Маріуполь, де народився та мешкав із родиною Олександр Кано.

Саша побачив страшну картину великої війни, що розпочалася на світанку: вогонь стовпами виривався з розтрощених бомбами вікон багатоповерхівок і здіймався догори, сяяв охоплений червоним полум’ям маріупольський порт, горів атакований російською авіацією аеропорт, навколо в паніці метушилися перелякані люди, чув крики поранених. На його очах рідне місто перетворювалося в чорне згарище і обгорілі руїни…

Згодом Сашкові довелося полишити фактично вже окупований Маріуполь. Він переселяється з батьками Олександром Вікторовичем і Анною Іллівною на Полтавщину, в місто Пирятин. Незабаром там знаходить роботу, починає працювати на місцевому сирзаводі. 10 січня 2023 року був мобілізований та пішов захищати Батьківщину. Відразу після розподілення Саша проходив військовий вишкіл і навчання у Великобританії, потому в Німеччині. Далі служив на Житомирщині, а звідтіля незабаром відправився на передову. 

Сім місяців навідник розвідувальної роти Олександр Кано мужньо боровся проти рашистських ординців на Запорізькому напрямку. Рідним же часто казав: воює тому, що дуже хоче повернутися назад, у свій дім, звільнений від русні український Маріуполь. Але також Саша мріяв колись знову відвідати і село Видерту, та, можливо, залишитися тут назавжди жити. Адже усім серцем полюбив її – малу вітчизну своїх предків. На жаль, судилося захиснику лише знайти у Видерті вічний спочинок, віддавши життя в бою за волю і незалежність України. Не довелося йому і спізнати навіть найменшої краплинки сімейного щастя, тішитися дітьми.

– Саша підбадьорював нас своїм оптимізмом, відзначався товариським характером, щирістю, чуйністю. Вмів підтримати в тяжку хвилину добрим словом. Не боявся жодної роботи. Мешкаючи з нами, постійно допомагав у сільських справах. Радів, наче дитина, красі природи. Здавалося, тут йому і дихається легше. Час від часу згадував Маріуполь. Розповідав, яких страждань та горя принесли в місто російські війська разом із проросійськими найманцями. І від почутого, повірте, завмирала душа. Все це торкнулося і наших близьких. Їм пощастило вирватися з того пекла. Проте сотні тисяч маріупольців досі під окупацією, невідомо, в яких умовах виживають. І кожен наш захисник сьогодні бореться за те, аби звільнити від ворожого гніту, повернути мир до таких населених пунктів. Прагнув того та тяжкою солдатською працею добував також наш дорогий Сашко – Герой, ім’я якого пам’ятатимуть його рідні, покоління тих, кому випаде жити далі у вільній, незалежній Україні. Спасибі тобі, любий Герою! – мовила близька родичка полеглого захисника, вчителька математики ЗЗСО “Видертський ліцей” Людмила Чмух.

Олександр ПРИЙМАК

Фото: газета Полісся