Неділя, 17 березня, останній день перед Великим постом. Вона відома як Неділя прощена, адже в цей день прийнято просити одне у одного прощення, відповідаючи: «Бог простить, і я прощаю».
У храмах на вечірній звершується особливий Чин прощення, коли архієрей чи настоятель храму після відпусту, звертаючись до кліру і до вірних, із земним поклоном просить в них прощення провин, а вірні, у свою чергу, просять прощення у архієрея чи священника та одне в одного, розповіли в ПЦУ.
Немає людини, яка жила би – і не згрішила, яка б не образила когось чи в інший спосіб не завинила – свідомо чи несвідомо. Кожен з нас має провини перед Богом і ближніми. Тому кожній людині завжди є за що просити прощення. А також кожна людина має вміти прощати.
В Євангелії грецьке слово, що перекладається як «прощати», буквально означає «відпускати, перестати триматися за щось». Тож ми прощаємо, коли відпускаємо образу, перестаємо триматися і згадувати прикрощі, а також не вимагаємо компенсації за біль чи втрату, яких зазнали. Коли усім серцем вибачаєш людину, то відчуваєш в душі мир і спокій, примирення. Так само, коли ми щиро розкаюємося у власних провинах, то перемінюємося, очищуємося Святим Духом і умиротворення приходить в наші серця, а відтак – передається від нас і нашим близьким, людям, з котрими ми спілкуємось. Тому прощення примножує добро і приносить користь для всіх.
Прощати ближнім потрібно не лише в цей день, а завжди. Прощена ж неділя є особливим приводом для нагадування про цей християнський обов‘язок, адже у буденному житті люди дуже часто забувають прощати, поспіхом й часом гостро реагуючи на несправедливість, образи, прикрощі, вимагаючи миттєвого покарання чи відшкодування за біль або втрату, яких зазнали.
Вибачати провини ближнім означає бути милосердними до них, але не до їхніх гріхів. Не можна примирятися з гріхом, виправдовувати чи схвалювати його, прикриваючись любов’ю до ближнього. Бо ця любов означає виконання Заповіді Божої, але НЕ примирення з гріхом. Недарма святі отці вчать нас: «Люби грішника, але ненавидь гріх». Прощати – не означає вдавати, ніби нічого поганого не сталося і від цього нам не боляче. Прощати – не означає називати заподіяне зло добром і, тим більше, примирятися з гріхом, виправдовувати чи схвалювати його. Прощати – це давати можливість ближнім, що завинили, зрозуміти свою помилку, покаятися і стати кращими. Прощати – це перестати бути заручником образ, та звільнитися від них.
Дуже непросто насправді простити, тому вміння прощати є ознакою духовної зрілості й сили, виявом любові й милосердя до інших. Прощення – ніби маленька перемога над злом, яка підносить, надає сил, звільняє з полону гріховних і нечистих думок, втихомирює бурю гніву всередині, зупиняє злобу й, наче ліки, діє на отруту образи, злопам’ятства.
Недарма Господь наш Ісус Христос наставляє: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6: 14), а також на віки вчить людство молитви, де серед іншого ми звертаємося до Небесного Отця зі словами: «…і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
Господь закликає нас не до слабкості, а до сили, вчить, як боротися зі злом, а не примножувати його, як бути переможцем, а не рабом злості. Не передавайте зло по колу, зупиняйте його. І прощення – один зі способів зробити це.
Коментарі