На Донеччині у бою поліг 30-річний камінь-каширець Лисик Микола Васильович, підрозділ якого увійшов до оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія». Його бригада відважно стримувала й досі з усіх сил відкидає просування окупантів у Покровському районі.

Про Героя пише газета Полісся.

7 березня… Новомихайлівка… Загарбники вкотре пішли у наступ на позиції 79-ої окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Рашисти одразу із кількох напрямків рушили групами піхоти за підтримки великої кількості бронетехніки. Атаки почалися вранці й тривали весь день, проте українські воїни відбилися та знищили 12 одиниць ворожої техніки, серед яких — чотири танки. У числі тих бійців ЗСУ, котрі непорушно стримували лінію фронту та зірвали орківський штурм, був і Микола Лисик. Це була чи не найпекельніша доба в його житті.

Наступного дня, зловивши нарешті поглядом шматок блакитного неба, а не диму й кіптяви, він вийшов на зв’язок з рідними: привітав у телефонному режимі маму з Міжнародним днем боротьби за права жінок і мир, поспілкувався з братом. А вночі вирушив на позиції виконувати чергове бойове завдання. 9 березня сонце сіяло для нього востаннє, морок війни забрав його назавжди у світ мертвих.

У складі 79-ої ОДШБр Микола був зовсім недовго. Його мобілізували в збройні сили 17 січня цього року. Після кількох тижнів навчань одразу потрапив у найгарячішу нині зону, де кожна проведена година, як доленосна фортуна.

«Він був душею компанії, товариський, комунікабельний. У нашій парубоцькій компанії його завжди називали «Малий», бо молодший брат – завжди для старших «малий»… Ще у молодших класах він активно поринув у спорт. Футбол – головна його стихія, грав навіть у командах міста. Але після школи звернув у інше русло, здобув у місцевому училищі фах маляра-штукатура. Як і більшість хлопців у той час, почав їздити на сезонні роботи на будівництва, займався монолітом. Хто міг би подумати колись, що доведеться перекваліфікуватися згодом у військові… Що так скоро обірветься життя єдиного брата, що не поведу його свататись», – каже військовослужбовець Дмитро Лисик, котрий і сам уже не один рік рухається фронтовими стежинами, брав участь ще в АТО\ООС, потім пішов знову служити під час повномасштабної війни.

12 березня Камінь-Каширський вкрився скорботою… 

Місто замайоріло державними стягами, вкрилися хвоєю та квітами вулиці, якими востаннє «йшов» Микола. Люди зустрічали його навколішки, схиливши голови.

Військові вигукували «Слава Україні! Героям слава!», яке потужний вітер розносив, здавалося, по всій окрузі. Біль та відчай у серцях батьків, бо ж старший син у військовому однострої ніс весільний коровай молодшому на могилу. 

Іванна ГАЙДУЧИК