Сергій Новосад – корінний рожищанин, вирішив облаштувати сквер у центрі міста та встановив незвичайний пам'ятник – бронзову валізу із написом «Життя у валізу не складеш».

Про те, як з'явилась ідея облагородити сквер і про історію пам'ятника-валізи, в етері ГІТу поговорили з волонтером Сергієм Новосадом.


Сергій Новосад називає себе патріотом рідного міста Рожище. Адже минуле і майбутнє пов’язує лише з ним. Тому й не дивно, що намагається зробити для міста все, що в його силах: додати краси та родзинки.

Рожищанин розповів, що кілька років тому привіз із Голландії десятирічний платан заввишки 4-5 метрів. За погодженням тодішнього мера Афгана Алієва дерево висадив навпроти Свято-Михайлівського храму.

«Цей сквер занепадав скільки я себе пам'ятаю. Там росли якісь дерева, стояв свого часу пост ДАІ, кіоски. У час безвладдя почали паркувати автівки. Йшла мова про облаштування стоянки для машин. Я слухав ці розмови й вирішив посадити там дерево. Думаю, подивлюся, чи прийметься. Наступного дня до дерева якийсь дядько прив’язав коні (сміється, - авт.). Як міг, я його доглядав, підживляв і виросло воно високим», - каже рожищанин.

Світлина 2016 року

Весь час Сергія Новосада не полишала думка облагородити місце навколо дерева, зробити комфортний сквер для рожищан, але війна внесла свої корективи… 


Життя в валізу не спакуєш, життя в валізу не складеш…

Під час повномасштабного вторгнення Сергій Новосад вивіз своїх внуків у Польщу, але й там не сидів без діла. Ходив на вокзал і допомагав людям, які приїжджали з України.

«Одного разу бачу старшу жіночку, таку інтелігентну, схожу на акторку, вона тягнула здоровенну валізу. Я підбіг і недолуго пожартував: «Ну як, все у валізу спакували?» А вона на мене глянула й каже: «Синок, життя в валізу не спакуєш, життя в валізу не складеш». І тоді зовсім іншими очима поглянув на цей предмет, з яким наші люди виїжджали з України, втікаючи від війни», - розповідає рожищанин.
Валіза - як місточок в житті

З часом одяг кудись дінеться, зітліє, мило змиється, а от валіза залишиться, як місточок між минулим, теперішнім і майбутнім життям. Цей предмет, якому ми не надаємо значення, в екстремальних умовах, в умовах біди, що стається з людиною, є дорогоцінною річчю.

Роздумуючи над словами переселенки з України, Сергій Новосад згадав про свою першу валізу, яка років тридцять припадала пилом, чекаючи, коли господар її відремонтує.

«І тоді я вирішив: у Рожищі в парку можна встановити пам’ятник валізі з символічним написом «Життя в валізу не спакуєш», - каже чоловік.

Не довго думаючи, рожищанин відніс валізу до скульпторів. На свій подив та подив самих майстрів, валіза вийшла дуже реалістична. Але через війну братися до виконання свого задуму було не на часі. Валіза пролежала понад рік, поки її не встановили у сквері. 


«Знаєте, мені дуже подобається наша молодь, як вона відносяться до життя, її патріотизм. Дуже переживаю, що підростаюче покоління не має можливості десь зустрітися, спілкуючись здебільшого онлайн. Зрештою, містечко має мати місце, де зустрічатимуться закохані, наприклад, біля валізи», - розповідає Сергій Новосад.

За словами рожищанина, пам’ятник валізі дуже символічний. Збираючись у далеку подорож, можна прийти та пов’язати на ньому жовто-блакитну стрічку, щоб поїздка була вдалою.

«Google показує, що конкретно пам'ятника валізі в Україні немає. Є курортникам із валізою, мандрівникам…», - зауважує співрозмовник і вірить, що після війни пам’ятник стане родзинкою міста та прославить його далеко за межами Волині.
Кожна лавка має своє призначення

Сквер у Рожищі зробили, як острівець. Його підняти вище, аби ніхто не заїхав туди мотоциклом, велосипедом чи скейтбордом. Лавки оцинкували, посіяли траву. У міській раді пообіцяли, що незабаром встановлять тут смітники.

«Кожна лавка має своє символічне значення. Перша – лавка суєти, що «дивиться» на центральну площу. Друга – лавка смутку, тому що спрямована на магазин ритуальних послуг. Третя – церковна, «дивиться» на храм. Особисто я зустрічаю на ній дружину. Лавка, що нікуди не спрямована – лавка мрій, бо там тільки дерева. Може згодитися закоханим. Ще одна лавка виходить на вулицю Гагаріна, на якій минуло моє дитинство, живуть друзі і я. Шоста лавка – базарна, бо виходить на ринок. Останню, сьому, направив на своє рідне обійстя, яке за метрів 200, де родився, згадую батьків …», - додав рожищанин.