Ростислав Островський родом із села Щурин Доросинівської громади. Чоловік на другий день повномасштабного вторгнення разом із трьома друзями прийшов до територіального центру комплектування, аби стати на захист України.

На війні молодший сержант Ростислав отримав важке поранення, за яким згодом отримав інвалідність, та вирішив продовжувати службу. Нині він проходить військову службу роті охорони Другого відділу Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Про свій шлях військового чоловік розповів Район.Рожище.

У 2016-2017 роках Ростислав Островський пройшов строкову службу у Києві в лавах Національної гвардії. Відслуживши півтора року, пішов працювати. Невдовзі ж почалася повномасштабна війна. 

«У перший день війни ми з друзями приїхали в село. На другий день усі дружно поїхали у ТЦК. Тоді було дуже багато людей, усіх одразу не змогли забрати. Нас відправили додому. Мені передзвонили 3 березня, 4 березня уже знав, що служитиму в складі 14 бригади», – пригадує Ростислав.

Військовий кілька тижнів проходив службу у Житомирській області. Після бойового злагодження бригаду перебазували у Миколаївську область, де вперше довелося брати безпосередню участь у бойових діях. Та не в останнє. Потім була Харківська область, згодом – Луганська та Донецька. 

«За посадою у війську я – стрілець-снайпер, але оскільки снайперської гвинтівки не було, працював кулеметником. Мав кулемет калібру 7,62», – розповідає Ростислав.

9 серпня 2022 року Ростислав отримав важке поранення поблизу села Яковлівка Бахмутського району на Донеччині.

«Ми з хлопцями поїхали на позиції. Поміняли там колег з іншої бригади. Через два дні стався штурм. Росіяни намагалися прорвати мій пост, я був старший посту. Тоді ми добре навели артилерію, яка дуже ефективно спрацювала. Противника відбили. На ранок мали облаштовувати нові позиції, але вночі щось прилетіло в окоп. Мене поранили о 22:50. Це була міна 82 калібру або ж щось скинула з дрона», – пригадує події тієї ночі військовий.

Ростислав отримав поранення у поперековий відділ хребта з проникненням в органи черевної порожнини. Чоловік постійно залишався при свідомості. Першу допомогу йому надав одразу ж в окопі побратим. Згодом військові близько трьох кілометрів несли Ростислава на ношах до безпечного місця. Чоловік каже, якби не вони, то ймовірно не вижив би.

Близько третьої ночі йому зробили першу операцію в Бахмуті. Згодом перенаправили в Дніпро й далі в обласну лікарню в Луцьку. За станом здоров’я чоловік отримав відпустку. У вересні мав ще одну операцію, під час якої видалили селезінку, бо там залишались осколки. Після хірургічного втручання Ростислав отримав ще місяць відпустки.

Далі поїхав до пункту постійної дислокації 14 бригади, де 22 листопада пройшов військово-лікарську комісію.

«На ВЛК мене визнали обмежено придатним. Далі пройшов медико-соціальну експертну комісію, яка встановила мені інвалідність третьої групи», – розповідає військовий.

З 8 лютого 2023 року Ростислав почав службу в Другому відділі Луцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у Рожищі, де служить й донині. Військовий каже, що його колеги теж мають бойовий досвід, багато з них продовжують службу після поранень або ж мають інвалідність, встановлену ще до війни.

Ростислав розповідає, що після війни його цивільне оточення значно змінилося, зокрема й коло спілкування. Адаптуватися до нових умов дуже допомогла сім’я – батьки та двоє сестер. Каже, що йому пощастило проходити лікування, а тепер і службу, біля рідного дому. І хоч зараз проблеми зі здоров’ям нерідко докучають, проте це далеко не найгірше.

«Війна змінює коло спілкування. На жаль, чимало з моїх товаришів уже двохсоті, є й безвісти зниклі. Та з багатьма ми продовжуємо тісно спілкуватися. Усі, хто на початку війни прийшов зі мною до ТЦК, зараз продовжують службу. Я маю таке переконання, що обов’язок кожного чоловіка – захищати свою державу Україну. Зараз я не можу спілкуватися з багатьма людьми, бо вони обрали інший шлях», – каже Ростислав.

Поза службою він продовжує розвивати своє ще довоєнне хобі – грає у настільний теніс. А ще любить риболовлю та куховарити. Пригадує, що частенько й побратимів тішив смачними стравами з вогню.

«Коли приходили з позицій і мали кілька днів на відпочинок, то старався порадувати побратимів чимось смачним. Коли була змога виїхати в місто і купити потрібних продуктів. Найбільше хлопці хвалили мій закарпатський бограч, плов, ну і звісно шашлик», – розказує Ростислав.

Щоб нагодувати усіх охочих, доводилось варити у 15-літровому казані, та хлопці залюбки допомогали – чистили овочі та виконували інші доручення. Виходив смачний обід чи вечеря на 20 осіб.