Пенсіонерка Людмила Баришок із Лисичанська. У Луганській області жінка змінювала декілька міст і селищ, які з часом опинялись у зоні бойових дій, а з початком повномасштабної війни переїхала на Волинь.

Про 70-річну переселенку пише Суспільне.

Жінка народилася у Лисичанську, там виросла. А власну сім'ю створила у Попасній. Усе життя працювала вчителькою у місцевій. Тут вийшла заміж та народила двох доньок, має четверо онуків. Чоловік помер рано, коли йому було 55 років, від онкології, розповідає Людмила Баришок.

У 2014 році від бомбардування їй довелось тікати з рідного міста на Донеччину до старшої доньки у Волноваху. У Попасній залишила власну квартиру і дачу. Уже в перші місяці війни, каже жінка, місто було зруйноване вщент: не залишилось жодного вцілілого будинку.

«Після 2014 року Волноваха, Хлібодарівка, Покровськ, Мирноград, бо в Покровську трохи спочатку були. Через постійну зміну місця проживання щоразу все менше речей могли взяти з собою. У 2022-му знову довелося переїздити», — говорить пенсіонерка.

Людмила Баришок розповідає: через постійний стрес, пов’язаний з переїздами і адаптацією, дуже потребує спілкування з земляками та людьми, які її розуміють. Тому, коли переїхала до Луцька, одразу дізналась адреси волонтерських організацій, які допомагають переселенцям.

Найбільше мріє повернутися у Попасну і відвідати могилу чоловіка: історія переселенки, яка нині живе у Луцьку

Сюди, говорить, приходить і за гуманітарною допомогою, і за тим, щоб взяти участь в різноманітних заходах. Найчастіше, каже жінка, буває у Координаційному центрі підтримки ВПО Луганської області в місті Луцьк.

«Я Господу дякую, що всі живі – діти, внуки. Всі ж тікали з-під обстрілів. І в яких все залишилось нажите. І з одними документами тікали з сумочкою. І тепер облаштуватися дуже тяжко», — говорить пенсіонерка.

Людмила Баришок каже, що найбільше мріє повернутися у рідну Попасну, відвідати могилу чоловіка, поговорити з ними, розповісти, як їй тепер живеться.