У День прапора в бою з російськими поневолювачами загинув уродженець Каменя-Каширського, підполковник Володимир Заркуа. Досвідчений офіцер, який завжди був поруч із підлеглими, загинув від травм, несумісних з життям, після того, як окупанти вистежили групу наших земляків поблизу Торецька на Донеччині.

Герой залишився у пам’яті навіки, йому було всього 31, - пише газета «Полісся».

Завзята вдача та великий досвід вели в бій

У 2014 році, коли російські окупанти вторглися на український Донбас, молодий курсант Володимир Заркуа достроково закінчив Харківський університет Повітряних Сил. Військова служба повела офіцера на бойовий рубіж. У розташуванні 24 ОМБр спершу Володимир обіймав посаду заступника командира зенітної ракетно-артилерійської батареї. Талановитий та умілий військовослужбовець швидко просувався кар’єрними сходами, бо прагнув допомогти своїй країні, багато читав. Залюбки пізнавав військову науку, спираючись на мистецтво та знання, а не на щасливий випадок.

«Це був той офіцер, який не сидів у штабі, а нестримно рвався в бій і власним прикладом вів за собою інших. Такою має бути провідна і беззаперечна чеснота кожного офіцера», — кажуть сьогодні його бойові побратими.

Свою першу «гарячу» путівку на «нуль» він отримав на Луганському напрямку. Оборона під шквальними обстрілами ворога легендарного 31 блокпоста, розташованого на Бахмутській трасі, яка не була на той час підконтрольна українським військам, неабияк загартувала бойовий вишкіл спраглого до розправи з загарбниками бійця. Після того, як 32 блокпост залишили українські військові, армійці 31-го стримували наступи російських бойовиків на українську територію.

Побратими Володимира Заркуа пригадують, як орки десятками танків оточили їхній підрозділ, що мав мінімальну комплектацію боєприпасів. Завдяки дивам і винахідливості українських воїнів вдалося відбити атаку агресора, попередньо підірвавши техніку з ворожим командиром. Подібних історій, запевняють друзі і соратники мудрого офіцера, можна згадувати безліч. 

Не сидів у штабі, а постійно тримав зі своїми хлопцями лінію фронту

У 2018 році офіцер Володимир Заркуа звільнився в запас у зв’язку із закінченням строку контракту. Але вже через два роки вмотивований бути корисним своїй Україні він продовжує військову службу в Камінь-Каширському ТЦК на посаді начальника відділення офіцерів запасу і кадрів. Однак не бачив боєць у тилу своєї користі. Він не міг бездіяльно спостерігати, як московити продовжують і надалі плюндрувати нашу землю, забирати життя мужніх воїнів.

Авторитетний офіцер згуртував ватагу собі подібних, готових до найнебезпечніших викликів бійців, тих, хто відповідально візьметься за справу цілеспрямовано бити окупанта на всіх рубежах. У 2023 році в складі 150 бригади начальник відділення протиповітряної оборони Володимир Заркуа зі своїм підрозділом завдає втрат російським зайдам на Півночі країни, а згодом — і на східному напрямку.

«Під час наступу російської армії на Сумщині, — пригадує один з чисельних фронтових епізодів побратим Володимира (з відомих причин забажав не називатися), — наші стояли за кілька кілометрів від прикордонного з росією села, де аж кишіло рашистами. Туди навіть розвідка не заходила. І тут наш офіцер приймає для усіх несподіване рішення — йти у наступ зі своїм підрозділом, щоб вигнати супротивника, коли його загони від нас відділяв лише протитанковий рів. Заїхавши в цю місцевість на кілька днів, українські титани блискуче впоралися із запланованою місією. Командування, звісно, було культурно шоковане від цих маневрів. Ще довго згадана історія була у всіх на вустах як фантастичний сюжет із фільму. Впевнений, що чи не у кожного підлеглого знайдеться безліч подібних випадків, де побратими завдячують землякові і звеличують його доблесні подвиги. Бо він — один з небагатьох, який не сидів у штабі, а постійно тримав зі своїми хлопцями «перед». Це неабияка мотивація для особового складу. І на Донбасі він не ховався в кабінетах, натомість їздив на завдання в Торецьк, прагнучи урятувати своїх, підставити власне плече. Бився мужньо і самовіддано. Це був гідний приклад справжнього воїна, взірець, яким завжди послуговувався наш комбриг під час розбору тієї чи іншої робочої ситуації. Володимир народився воїном і був маркером гідности і чести. Володимир — той, завдяки кому наші діти, жінки, наші сім’ї будуть жити в мирній країні. Він — саме той, кого вічно пам’ятатимуть бойові побратими, кого шануватимуть і згадуватимуть», — із сумом від непоправної втрати журливо схиляє голову побратим.
Родина наповнювала силою

17 серпня у подружжя Володимира та Іванни Заркуа була знакова подія — шоста річниця спільного життя. Із самого ранку, розповідає молода вдова, її захисник надіслав зворушливе відео з романтичною відміткою «Зі святом, кохана». Чоловік ніколи не затьмарював її буденність переказами фронтового життя, адже знав, що Іванці і так нелегко морально і фізично без нього виховувати двійко їхніх дітей - п’ятирічну Вікторію та майже дворічного Володимира, якого голова сімейства назвав на свою честь.

Із цим іменем у родини Заркуа успадкований власний символ. У 1993 році етнічний абхазець, рідний дядько Володимира по батьковій лінії, поліг у збройному протистоянні від рук російських бойовиків, відстоюючи незалежність Абхазії. На честь Героя тієї війни нарекли і племінника. На жаль, історія мала властивість повторитися.

За цілісність і суверенітет своєї Батьківщини віддав життя і наш земляк. Для того, аби його син, маленький Володька, міг щасливо жити у вільній від російського ярма країні. А подвиг його відважного татка стане вершиною українського духу та навіки закарбується у наших серцях та серцях наступних поколінь. Честь, шана, нетлінна пам’ять полеглому Герою!