Штаб-сержант Віктор Головій-Хмеляр, позивний "Хмель", загинув 29 листопада 2023 року під Вільшаною на Харківщині під час мінометного обстрілу. Він був відданим військовим, відзначений численними нагородами, і залишився в пам'яті як мужній захисник та турботливий батько.

Спогади про загиблого воїна опублікували на платформі «Меморіал героїв».

Він народився в селищі Заболоття Волинської області. Навчався в місцевій школі. Після строкової служби закінчив Ногайський державний агротехнічний технікум за спеціальністю «Організація і технологія ведення фермерського господарства». Усе життя віддав службі – спершу був прикордонником, а потім долучився до Збройних Сил України. Захищав Україну на Донеччині.

Із червня 2020 року його прийняли на військову службу за контрактом до 14-ї окремої механізованої бригади. Там він обіймав посаду головного сержанта взводу. Згодом отримав підвищення до головного сержанта роти, а потім – і батальйону.

Віктор обожнював тварин. Був кваліфікованим кінологом. У вільний час смачно готував, цікавився зброєю і вправно користувався нею на бойових завданнях. Мріяв про закінчення війни, власний сімейний бізнес і затишний домашній куточок біля озера, де б міг проводити час з дітьми.

Під час повномасштабної війни захищав Україну в складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Обіймав посаду головного сержанта мотопіхотного батальйону. Отримав понад десять нагород, серед них: нагрудні знаки «Ветеран війни» та «Учасник АТО», коїн сержанта, відзнака «Князівський хрест Героя «Навіки в строю», відзнака міністра оборони України та інші.

«Вітя був надзвичайно добрим, чесним, справедливим, відважним. Мав авторитет не лише серед сержантів, а й серед офіцерів. Завжди і на все у нього – своя думка. Він був людиною слова для побратимів. Для дітей – турботливим татом, для батьків, брата і сестер – опорою. Коханим хлопцем, а також справжнім другом з відкритою душею. Він був безстрашним бійцем, за яким завжди йшли люди, яким важким не був би бій… Хоча посада дозволяла йому не бути на передових позиціях, та Віктор казав: «Мої ж хлопці там, і я там маю бути». У нього була неймовірно щира усмішка, добрі очі і одночасно непохитність, стійкість і нещадність до ворога», – розповіла кохана дівчина загиблого Тетяна Павловська.

Поховали воїна у рідному селищі.

Вдома на Віктора чекали батьки, двоє синів, донька, дві сестри, брат та кохана дівчина.