Думаю, всі зауважили, що якось зникли новини про антиковідний фронт у Китаї. Довелося попрацювати, аби розібратися, чому така тиша навколо Піднебесної. А причина виявилася в тому, що на тлі Китаю всі, і не лише українські, європейські та американські уряди, виглядають командами шизофреніків. А тому про Китай краще мовчати.

На відміну від європейців та американців Китай поставив перед собою головною метою зовсім не завдання прищепити всіх без розбору. Вакцинація була бонусом людям, подарунком від уряду. Хочеш щеплюйся, хочеш – ні, ніхто не перевіряє наявність щеплень. Ніхто не обмежує невакцинованих. У результаті – у Китаї 80% населення, тобто практично всі дорослі – щеплені, причому, добровільно, у населення спрацювала інша мотивація, не ведена нам.

Головне завдання китайської епідеміологічної системи або стратегії zero Covid – звести у нуль випадки інфікування людей без застосування локдаунів та шкоди для економіки та людей. Як це їм вдалося? Адже знаменита ізоляція в Ухані вже давно минулорічна.

Є кілька ключових моментів побудованої у Китаї системи.

Перше – у кожного громадянина є індивідуальний епідеміологічний статус, який автоматично генерується та оновлюється загальнонаціональною системою та відображається у кожного на телефоні. Чи не горезвісні сертифікати вакцинації, а епідеміологічний статус, ризик інфікування навколишніх. Це базова, принципова відмінність від європейського підходу до боротьби з коронавірусом.

Є лише три категорії статусу:

  • «здоровий» (зелений) – роби, що хочеш, обмежень немає,
  • «контактний» (жовтий) – не пощастило, системою був зареєстрований контакт (загальний із тест-позитивною людиною простір площею 800 кв. м протягом 10 хвилин), тобто десь мимо пройшла інфікована людина, тоді контактному наказано самоізоляцію
  • «хворий» (червоний) – тест позитивний, жодного амбулаторного лікування, пацієнт має лежати у лікарні.

Тільки цей, епідеміологічний статус, а зовсім не наявність щеплень, і контролюється, причому, на кожному кроці, уникнути тотального сканування неможливо, без телефону виходити з дому марно, далі двору не втечеш. А ось, чи вакцинована людина – це не контролюється. Люди щепилися тому, що у разі інфікування відвернутися від лікарні не вийде, запроторять незалежно від сатурації. А щеплені з високою ймовірністю вийдуть з лікарні швидко і точно не помруть. Ніхто нікого від роботи не усуває, дурниць не розповідає, людей один з одним не нацьковує. Усім пояснили, що щеплення як щеплення, звичайна справа, держава подбала про народ, тепер хто прищепиться, не помре і інвалідом не стане. Хочете, прищеплюйтесь. Ось усі дорослі й прищепилися.

З іншого боку, суперечки серед медиків типу, чи колоти гормони в амбулаторних умовах чи не колоти, просто відсутні – китайці коронавірус амбулаторно не лікують – лише лікарня. Відповідно, до лікарні потрапляють не «занедбані» хворі, і лікування проводиться одразу.

Другий момент, заради якого і проводиться контроль епідеміологічного статусу – епідрозслідування. В епоху цифрових технологій не важко у разі виявлення хворого виявити всі його контакти – всіх людей, випадково чи ні, які опинилися з ним поруч. Усі носять із собою телефони, бо сканують код на кожному кроці. Був випадок, коли зняли з рейсу машиніста поїзда, а заразом і 211 пасажирів, тому що телефон машиніста перетнувся з телефоном якоїсь хворої людини. Національна система сама генерує у разі контакту зміну статусу і повідомляє людину, що її статус став жовтим, і він зобов'язаний самоізолюватися.

Китайці не кричать з кожної праски про державу в смартфоні, вони її просто роблять. Незрозуміло, навіщо було в Україні створювати єдину цифрову базу пацієнтів, якщо хворий в активній фазі з високою температурою повинен повзти до сімейного лікаря за паперовим напрямом на тестування, аналізи та інше, заражаючи дорогою всіх, хто виявиться поряд? Навіщо потрібна національна цифрова система, якщо там не зашита можливість для сімейного лікаря згенерувати в ній напрямок, а в лабораторії цей напрямок прочитати?

Третій ключовий момент – епідзаходи. Проводяться лише у разі виникнення вогнища. Днями таке вогнище було виявлено в місті Ченду з населенням 16,3 млн осіб. Спалах, за яким була реакція влади – це 8 випадків позитивного тесту (Вісім!!! на населення як 5 Києві). У місто було введено підрозділи санепідслужби, вся територія була розбита на крадрати, у торгових центрах та кінотеатрах були обладнані пункти тестування і за дві ночі (ніч – щоб усе продовжувало працювати і нікому не заважати) усі 16,3 млн осіб були протестовані. Ніхто не ухилявся від прибуття в призначене місце, оскільки інакше будуть такі проблеми зі скануванням статусу, що мало не здається. Спеціальні люди спрямовували та регулювали черги. Усі статуси у місті було оновлено, всі інфіковані виявлено та ізольовано.

Підсумком такої створеної системи є той факт, що недавнє повідомлення про 97 випадків інфікування на весь майже півторамільярдний Китай було справжньою НП. Лікарні не завантажені, витрати держави на лікування хворих мізерні, заводи працюють, економіка зростає, ресторани та магазини відкриті, громадяни спокійні та їх ніхто не утискає. Смерть від ковіда давно немає. За весь період пандемії в Китаї померло від ковіда 4 636 осіб, з них 4 512 – у той, найперший спалах в Ухані. Інші 122 смерті – за весь період, що залишився, на весь Китай. Зараз на всю країну з населенням 1,4 млрд людей – 27 тяжких хворих.

І не треба говорити, що в Україні санепідсистема зруйнована, а тому нічого подібного в нашій країні не може бути. За два роки пандемії все можна було побудувати заново – дешевше та ефективніше, ніж раніше. Санітарно-епідеміологічна система – це у 21 столітті вже не про гроші. Це про логістику. Добре, що в країні є достатньо айтішників, у тому числі й фахівців з обробки великих даних.

Отже, якщо ставити собі завдання – нульове інфікування, потрібно поводитися як Китай. Якщо ставити перед країною завдання навчитися жити разом із ковідом – треба поводитися як Європа. Якщо ж завдання – витратити на закупівлі якнайбільше грошей і при цьому не навчитися ні співіснувати з ковідом як європейці, ні позбутися його як китайці – беріть приклад з України.

І хоча європейці й лають китайський підхід, стверджуючи, що це надто дорого, країна закрита, багато незручностей для людей із нескінченним скануванням статусів, мені чомусь здається, що в перерахунку на душу населення, китайська система і дешевша, і людяніша за українську.

НАТАЛІЯ ГЛОБА, ДЛЯ «ХВИЛІ»