У Луцьку відбулась презентація фільму «Від автогаража до науковця через кінобудку», частина творчої команди завітала на гостину до студії ГІТ.

Понад пів століття Галина Степанівна вивчає дзвонарне мистецтво. Ініціатор та організатор проведення фестивалю дзвонового мистецтва «Благовіст Волині». У 2016 році Галина Марчук нагороджена обласною премією у номінації імені Олександра Цинкаловського. У 2020 році стала лауреатом обласної премії імені Миколи Куделі, а впродовж 2021 взяла участь у створенні біографічного фільму, що його запрезентували в Луцьку наприкінці грудня.

У штатах "American Dream" – концепт нормалізований. Стало цікаво, а як було в совєцькому союзі. Від автомеханіка до науковця? Цікаво!"  – каже режисерка.

"До України зі США я повернулася у віці 36-37, це була зовсім інша країна, та і я була сформована закордоном, адже опинилася там ще дитиною. Помітила лінію поміж нами всіма – становлення людини. І я хотіла віднайти в Галині Степанівні саме ті людські моменти, що на тлі різних обставин і континентів, усе одно нас поєднують. Показати шлях. Віднайти те, що спонукає людину йти далі" – пояснює Лариса Петлій.

Над фільмом працювали:

  • Автор ідеї створення фільму – Руслана Мельник;
  • Сценарій, режисер та монтаж фільму – Лариса Петлій;
  • Оператор – Андрій Михайлов, Лариса Петлій.
  • У головній ролі – дзвонарка Галина Марчук.
"Ідея створення фільму виникла три роки тому. Хочемо показати сучасникам, як можна жити, творити й справджувати ідеї, завдяки єднанню однодумців. Багато хто чекав і чекає підтримки держави, а Галина Степанівна діяла, торуючи власний шлях" – наголошує Руслана Мельник.

До речі, Галина Марчук є організаторкою єдиного в Україні музею дзвонів, що у Луцькому замку, вона створила Науково-методичний центр дзвонового мистецтва, де займаються вивченням ливарництва, оволодівають практичними навичками дзвоніння, у її приватній колекції понад 300 унікальних сувенірних дзвоників.

Ведучий Юрій Кресак цікавиться у Галини Марчук: "Ви побачили кілька змін формацій, політичних вітрів було безліч, і коли Ви починали працювати механіком, чи була у Вас думка: "Невже я працюватиму так все життя?"

Жінка невимушено відповідає: "Я тоді про це не задумувалась, мені було лише 16 років, закінчила Львівську республіканську школу кіномеханіків, і приїхавши в Луцьк, мене направили в ківерцівську кіномережу, а там подивилися:

"Ну, приїхала, має другу категорію, спеціаліст"

"Відправляють мене на точки: Жидичин, Кульчин, Липляни, Прилуцьке, Дачне..." – розповідає головна героїня фільму. А продовження історії слухайте з 8хв35с у записі етеру Громадського Інтерактивного Телебачення і Радіо-1: