Сумна звістка облетіла Волинь теплого недільного дня – 11 квітня не стало заслуженого журналіста України Василя Федчука.

Василь Володимирович не дожив до свого 80-річчя тиждень. Він 45 років працював на Волинському радіо, понад 40 із них – головним редактором, директором.

Василь Федчук виховав цілу плеяду волинських (і не тільки) журналістів, був і моїм Учителем – понад 13 років я працював під його орудою.


Ця завжди усміхнена, життєлюбна Людина усе своє життя намагалася творити добро. Навіть на пенсії сповна проявлявся його непосидючий характер. Він був активістом громадської організації «Захист дітей війни», краєзнавцем, закоханим у своє рідне село Доросині й Рожищенський район, протягом 9 років активно дописував у всеукраїнську газету «День», здебільшого за свої заощадження видав низку краєзнавчих праць, де прагнув увічнити імена славних людей Волинського краю, згадати їхні добрі вчинки і здобутки.

Василь Федчук народився 17 квітня 1941 року в селі Доросині Рожищенського району. Після закінчення школи три роки поспіль вступав на факультет журналістики Львівського державного (тепер – Національного) університету імені Івана Франка. І таки домігся свого! Причому не міг вступити не через низький рівень знань, а через обов’язковий 2-річний трудовий стаж, який на той час запровадили при вступі (вважалося, що людина без певного життєвого досвіду не може працювати журналістом).

Про цей період у своєму житті Василь Володимирович згадував: «Хрущовські реформи, зокрема у вищій освіті, передбачали обов’язковий 2-річний трудовий стаж для абітурієнтів. Високими були і конкурси на журналістику: 6-9 осіб на місце. Я, наприклад, тричі брав цю вершину, хоч вступні іспити складав успішно». Тож до вступу довелося Василю Федчуку потрудитися літредактором у рожищенській районній газеті.

На Волинське радіо Василь Федчук прийшов у 1966-му кореспондентом, та дуже швидко пройшов усі східці кар’єри і став головним редактором.

Під його керівництвом Волинське радіо розвивалось, міцніло, впливало на суспільно-політичне життя краю. Українське радіо щотижня надавало голос регіонам. У різнопланових програмах – від радіостанції «Колос», «України індустріальної», «Молодої гвардії», «Старшокласника» до літературно-музичних – звучали матеріали з областей. Їх готували працівники місцевих радіостудій. За підсумками виходів на республіку Волинь завжди була в п’ятірці кращих!

Василь Федчук працював і в часи компартійного керівництва, і в період Незалежності України. Але він ніколи не був служакою власть імущих, завжди оберігав очолюваний ним колектив від присікувань з боку влади. Водночас був вимогливим до кожного слова, кожної дати, назви, прізвища чи цифри, що звучали з ефіру.

Хто пройшов школу журналістики Федчука, той міг працювати у будь-якому ЗМІ: що на Волині, що в іншій області, що в Києві. Водночас зауваження підлеглим, якщо траплялася якась помилка (а в кого їх не буває?), робив доброзичливо, так, щоб не пропадало бажання працювати і розвиватися. Бувало, після летючки відкличе в коридор сам на сам і скаже: «Дитинко, що з тобою трапилось? Будь уважніша».

У 1992 році, коли почало працювати Волинське телебачення, вихованці Василя Федчука почали поповнювати штат цього ЗМІ. Кликали на телебачення і його, але Василь Володимирович залишився вірним радіоефіру: набирав нові кадри, підучував їх і продовжував високо нести марку Волинського радіо.

Він пережив велику особисту втрату – в юному віці від невиліковної хвороби померла його єдина донька. Василь Володимирович не опустив руки, сповна віддавався роботі, громадській діяльності. А до молодших колег ставився як батько. При зустрічі завжди розпитає про сім’ю, дітей, перекаже вітання дружині (чоловікові).

Василь Федчук до кінця своїх днів був патріотом радіо, на всіх зустрічах з владою, у різних виступах відстоював збереження проводового радіомовлення – для багатьох людей (немічних, незрячих, малозабезпечених) єдиного засобу зв’язку із зовнішнім світом. Водночас він був модерним чоловіком і йшов у ногу з часом: освоїв інтернет, вів свою сторінку у фейсбуці, де ділився власними думками, спостереженнями, переживаннями за долю України, відгукувався на події суспільно-політичного життя, розміщував інформації краєзнавчого характеру. Він був легкий на підйом: охоче погоджувався виступити в ефірі радіо чи телебачення, порушити чи обговорити проблему.

Нинішні дослідники придумали новий термін – «якісна журналістика». Мовляв, є журналістика якісна, де аргументи спираються на неспростовні факти, а є така собі – аби викликати хайп, ЗМІ не гребують маніпуляціями, фейками і провокаціями. Не сприймаю такого підходу: пустопорожні балачки, побрехеньки, софістика – для мене це не журналістика. Журналіст Василь Федчук не міг терпіти перекручень, безпідставних звинувачень, водночас був за аргументовану критику, навіть добре слово на адресу влади, якщо вона зробила щось добре. Але без прогинання перед нею.

Одного разу з уст якогось редактора газети злетіло: «Коли я ще був журналістом…» Та хіба редактор перестає ним бути? Хіба що себе таким не вважає. Василь Федчук завжди, висловлюючись спортивною термінологією, був граючим тренером. Він запровадив і вів обмінні передачі з Польським радіо, з Брестським телерадіокомітетом, виступав із публіцистичними радіопрограмами (те, що сьогодні називають «журналістика думок»).

Звання «Заслужений журналіст України» Василь Федчук отримав лише у віці 65 років – до Дня Соборності у 2007 році Указом Президента Віктора Ющенка. Хоча відповідне подання з області надсилали в Адміністрацію Президента не раз і до того. Але нагороджували з регіонів здебільшого газетярів, які хвалили владу. Ми тоді ще казали: «Василь Володимирович і так заслужений, він давно переріс це звання».

Через два роки він вийшов на пенсію. Але ні журналістику, ні громадську діяльність не полишав. Він активно виступав за перейменування вулиці Крилова у Луцьку на вулицю Юзефа Лободовського – відомого польського поета, публіциста і перекладача. Влада до нього не дослухалась. Василь Федчук був активістом ВОГО «Захист дітей війни». А ще – сповна віддався краєзнавству, яким захопився ще з юнацьких років.

«Хочу через товщу літ із повагою і вдячністю згадати моїх дорогих учителів історії та географії – Марію Мусіївну Саєнко та Ліду Степанівну Ткаченко, – писав Василь Федчук у газеті «День» у грудні 2020 року. – І шкільного літератора Степана Миколайовича Шванса. Саме вони заклали в моїй душі любов до цих предметів та художнього слова. А вже згодом – на студентській лаві і під час підготовки історико-краєзнавчого радіожурналу «Волинь» (в ефір вийшло 220 його номерів) – повага до краєзнавства тільки зміцніла і поселилася у серці на все життя».

У 1964 році Василь Федчук, студент Львівського університету імені Івана Франка, проходив виробничу практику на Волинському радіо. Його керівником практики був професор Володимир Здоровега. Керівники тоді відвідували місця проходження практики студентами, цікавились їхніми здобутками, спілкувалися з керівництвом редакцій. Василь Федчук запросив Володимира Здоровегу в своє рідне село Доросині. Побувавши там, Володимир Йосипович подав ідею написання про це багате історією і цікавими людьми село роману-хроніки. І Василь Федчук запропонував узятися за цю тему своєму вчителю Степану Швансу, коли той закінчив Московський літературний інститут. Так з’явилася трилогія Степана Курила-Шванса: «На шляхах звивистих», «У вихорі війни», «Село Доросині і його люди».

Але третя, завершальна, книга трилогії залишилася в рукописі. Після смерті вчителя Василь Федчук підготував її до друку і видав.

На пенсії Василь Федчук написав і опублікував чимало власних історичних розвідок про рідне село Доросині, нарисів і статей про патріотів, які відстоювали незалежність України у загонах УПА, спогадів про волинян, які в роки лихоліття рятували від смерті земляків-євреїв, зберегли високу людяність у тривожні дні й ночі українсько-польського міжетнічного конфлікту. А ще писав про знаних людей Волинського краю: письменницю, публіциста, літературного критика Маргариту Малиновську; перекладача з англійської та німецької мов, земляка автора Володимира Василюка; заслужених журналістів України – публіциста, редактора газети «Волинь-нова» Степана Сачука, майстра природничих нарисів Святослава Крещука; радіожурналіста Олексія Левкова, іменем якого завдяки старанням Федчука названа щорічна обласна премія за кращі матеріали інформаційних жанрів.

Усі ці праці Василь Володимирович зібрав під однією обкладинкою книжки «Волиняни у дзеркалі преси», яка побачила світ у листопаді 2020 року.

А перед тим Василь Федчук підготував і надрукував власним коштом книжку «Волинське радіо у наших долях». Окрім об’ємного авторського матеріалу, тут також є спогади його колег-радіожурналістів. Видання присвячене 80-річчю Волинського радіо, якому Василь Володимирович віддав 45 років свого життя.

Пригадую його радіопрограму про письменницю, уродженцю Волині Маргариту Малиновську, яка рано пішла із життя за загадкових обставин. Маргарита Малиновська навчалася з Василем Федчуком на одному курсі. І він вважав справою честі сказати добре слово про неї.

Я ж вважаю своїм обов’язком написати про Василя Федчука. Щоб пам’ятали.
Спасибі, Василю Володимировичу, Вам за все!
Спочивайте з Богом!

Святослав ЛЕСЮК
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА