На 88-му році життя відійшов у вічність відомий дослідник історії Волинського краю, краєзнавець, письменник, почесний громадянин міста Володимира, району та Волині Ярослав Васильович Царук.

Ярослав Царук – лауреат багатьох премій у сфері журналістики та історії, отримав 22 медалі і один орден «За заслуги перед Україною» від Президента України. Окрім того, єдина людина у Володимирі, котра мала статус почесного громадянина міста, району й Волинської області. Ярослав Васильович був людиною, завдяки чиїй клопіткій праці, яка втілилася у численних дослідженнях-книгах, молоде покоління нині вчиться патріотизму, любові до рідного краю і поваги до історико-культурних надбань українського народу. Його життя є гідним прикладом для нащадків, адже виховує в кожному любов та відданість своїй батьківщині.

Довідково.

Ярослав Царук народився 6-го березня 1934 року у селі Заболоття Володимир-Волинського району в селянській сім’ї Василя та Ірини Царуків. Після закінчення у 1953 році школи у с. Стенжаричі влаштувався працювати завідувачем сільського клубу. З 1954 по 1957 роки проходив військову службу в радянській армії у м. Кам’янець-Подільський. Після закінчення служби певний час працював у Нововолинську на шахті та за станом здоров’я змушений був звільнитися. Опісля навчався у Львівській школі майстрів хлібопечення.

З 1959 року Ярослав Царук проживав у Володимирі. Працював майстром-бригадиром на хлібозаводі, пізніше – слюсарем на птахофабриці. Був одним з організаторів Народного руху України. У 1991 році призначений завідувачем Державного районного архіву, де пропрацював аж до виходу на пенсію (грудень 1994). Саме тоді Ярослав Царук повністю віддається улюбленій справі – дослідженням історії рідного міста, а також Володимир-Волинського, Іваничівського та Любомльського районів, частково досліджував Турійський, Локачинський, Шацький та окремі села інших районів.Після виходу на пенсію Ярослав Царук придбав велосипед і у 1990-х поїхав ним по волинських селах, аби зібрати свідчення про трагічні сторінки польсько-українського конфлікту у 1940-х роках. Не міг терпіти неправди, коли у Волинській трагедії однобоко звинувачували українців. Зібрані матеріали зі свідчень очевидців та архівів побачили світ у його книгах: «Трагедія волинських сіл», «Відбудова кафедрального Собору Різдва Христового», «Володимир-Волинський у боротьбі за незалежність», «Володимирщина у боротьбі за незалежність».