Підрозділ українських Сил спеціальних операцій виконує диверсійні завдання на території рФ, зокрема зі знищення складів боєприпасів і нафтобаз.

Про це пише британське видання The Times із посиланням на коментарі неназваного офіцера української розвідки й двох 25-річних сержантів підрозділу ССО з позивними "Двадцять Другий" і "Красень", передає «Українська правда».

Про деякі деталі цих операцій розповіли журналістам The Times особисто бійці. Вони не назвали цілі своїх прихованих операцій у глибокому тилу російських окупантів, але журналісти зробили висновок, що вибухи на складах зброї й нафтобазах в росії радше за все пов’язані з діями українського спецназу.

І "Красень", і "Двадцять Другий" беруть участь у бойових діях проти російських військ із початку гібридної війни на Донбасі 2014 року. Вони пройшли тривалий вишкіл, аби стати бійцями ССО.

"Росіяни так і не спроможні збагнути, як це (диверсія – ред.) стається, вони не можуть повірити, що ми можемо бути там (на території рФ – ред.)", – каже "Красень".

Українські гелікоптери пізно вночі, пересуваючись низько над землею, доставляють бійців українського спецназу на територію рФ. У цих операціях задіяні військовослужбовці 10 загону спеціального призначення під назвою "Шаман".

Спецпризначенці із цього загону мають навички із здійснення диверсійно-розвідувальних операцій у тилу противника. Вони зокрема мають навички підводного плавання, гірського бою й повітряного десантування.

Ці бійці займаються також навчанням й інструктажем новобранців, передусім у вишколах з військової тактики. Мобілізовані часто мають високий бойовий дух, але їм бракує належного спорядження й зброї, тож спецназ бере на себе їхню підготовку з виживання на полі бою.

Спецпризначенцям доводиться допомагати мобілізованим на передовій, які не витримують психологічного тиску від постійного бомбардування артилерії й авіації. Інколи їм доводиться займатися налагодженням евакуації поранених на полі бою й налагодженням каналів зв’язку та ліній постачання, допоки новосформовані підрозділи не візьмуться за це власноруч.

Обидва бійці в розмові з журналістами подякували західним партнерам за надане озброєння, техніку й спорядження, але додають, що попри все озброєння й техніки бракує через високу інтенсивність бойових дій. Передусім бракує військового автотранспорту, важкої бронетехніки й NLAW.

Співрозмовники скаржаться, що інколи їм доводиться жертвувати чимось, бо спорядження швидко ламається. Вони намагаються впритул підібратися до росіян в окопах і тилу, але зношене спорядження інколи дуже шумить, коли їм доводиться плазувати по землі.

"Ми намагаємося підповзти до них, маскуватися на землі. Це дуже важко, коли в тебе купа спорядження, купа куль і гранат, воно дуже тисне через свою вагу і від цього ще важче повзти, – розповідає "Двадцять Другий". – Але нам вдається підібратися до них зненацька. Перший росіянин, коли побачив мене, настільки розгубився, бо не міг уявити, що це правда. Поки він стояв розгубленим, я вистрілив у нього, може, з відстані 7 метрів під його бронежилетом. Я завжди намагаюся стріляти їм в тестикули, бо там нема броні. Це на 100% гарантує загибель ворога: я розриваю його артерії й нищу його тазову кістку. Він не може повзти, не може втекти, він нічого не може. Неможливо надати домедичну допомогу чоловіку з таким пораненням. Не можна накласти турнікет чи пов’язку".

На початку широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну загін кинули захищати аеропорт ДП "Антонов" у Гостомелі, де здійснювали висадку бійці російського повітряного десанту.

"Ми зайняли позиції в ангарах і казармах, з яких вели чотири години контактний бій зі стрілецької зброї (з окупантами – ред.), поки нам не прислали як ротацію бійців Нацгвардії, – розповідає "Красень". – Перші години битви (за аеропорт у Гостомелі – ред.) були повним хаосом".

Після цього їх відправили захищати позиції село Мощун, аби росіяни не перейшли через річку Ірпінь й болота в тій місцевості, що відкрило би прямий шлях на північ правобережного Києва.

Три групи зачистили село й окопалися в лісосмузі, яка йшла вздовж річки. Коли розпочався щільний артилерійський обстріл з боку росіян українські спецназівці заховалися в будинках у селі. Невдовзі росіяни на двох БМП під’їхали, аби переправитися через річку. Спецпризначенці дочекалися, поки росіяни зайдуть у самий центр села, де їх можна було оточити зусібіч.

"Ми стріляли в них з відстані 5-10 метрів, – згадує "Двадцять Другий". – Ми завжди намагаємося підійти якомога ближче, щоби бачити обличчя ворога, тому що в такому бою вони не можуть використовувати артилерію. У них в кілька разів більше артилерії, ніж у нас, але їхній бойовий дух дуже низький, вони бояться вступати в близький бій. Це важко психологічно витримати встояти в стрілецькому бою, де кожен може кинути ручну гранату й підствольні гранатомети".

Змусивши росіян відступити, вони знищили російські БМП з британських протитанкових ручних комплексів NLAW. Далі вони відступили назад до Мощуна, коли настала приблизно 10-та година вечора.

За словами "Красеня", у них не працювали батарейки для тепловізорів. Але вони отримали інформацію, що в їхньому напрямку наближаються ще 50 росіян з бронетехнікою, аби перетнути річку.

Українські спецназівці зайняли позиції в будівлях центра села.

"Мій товариш почув, як їхній командир дав команду йти попереду й перевірити село, – згадує Красень. – Вони кинулись у бій з криком. Але зробили помилку, зайшли в глиб села. Тож ми їх всіх вбили".

Після відступу російських військ від Києва бійці "Шамана" йшли в ар’єгарді росіян і завдавали їм шкоди й ударів з тилу, допоки вони не перетнули кордон з Білоруссю.

До початку широкомасштабного вторгнення росії бійці загону "Шаман" встигли долучитися до бойових завдань в Афганістані пліч-о-пліч з британськими й американськими бійцями. Неназваний офіцер української розвідки каже, що ці спецпризначенці є "найдовершенішими бійцями в українському спецназі, найкращі й найхоробріші".