Солдат контрактної служби 14 ОМБР імені князя Романа Великого Артем Філюк загинув 12 листопада 2022 року у свій день ангела. А за два місяці його дружина Олена народила сина Максима.

З пологового її зустрічав військовий оркестр та волонтери, серед яких – дружини загиблих героїв – Ірина Смірнова, Оксана Бондарук та Лілія Крищук, а також волонтер з Луцька Руслан Теліпський, котрі прийшли підтримати жінку, яка у свої 21 залишилась вдовою з немовлям на руках, - пише ВСН.

Познайомились улітку 2021-го, а в травні 2022-го пішов на фронт

Артем Філюк народився і виріс на Рівненщині, у місті Здолбунів. Працював на залізниці, згодом підписав контракт з 14 ОМБр. Службу ніс у Володимирі, де й познайомився з Оленою.

«Ми зустрілися у компанії спільних друзів у серпні 2021 року. Пам’ятаю, я грала на гітарі й співала, а він дуже любив цей інструмент. Спочатку просто спілкувалися, потім зав’язалися стосунки, а вже за місяць я переїхала до нього на орендовану квартиру», - розповідає Олена.

У розмові жінка зізнається, було відчуття, ніби вони з Артемом знали один одного все життя. Він був щирий, добрий, із тих, хто ніколи не відмовить у допомозі та завжди підтримає. Коли почалася війна, закохані переїхали жити до батьків Олени. У травні Артем вирушив у зону бойових дій. Якраз тоді вона дізналася про вагітність. 


Мріяв побачити сина

«Він дуже зрадів звістці, що у нас буде дитина. Разом вирішили, коли народиться дівчинка, ім’я обиратиму я, хлопчику – Артем. Він хотів назвати сина Максимом. На третьому місяці стало відомо, що буде син, і радість стала подвійною».

Артем телефонував рідко, здебільшого надсилав повідомлення, інколи вони розмовляли по відеозв’язку. Було таке, що не давав про себе знати кілька днів. Про те, що відбувається на фронті, не розповідав. Не хотів тривожити кохану. А ще мріяв побачити сина та приїхати на його хрестини. З родини Олени у лавах ЗСУ воює батько та старша сестра. Тож розумів, що зайві хвилювання їй не потрібні.


«Під час одного з боїв Артем отримав уламкове поранення у ногу і був госпіталізований. Але за кілька днів по нього приїхали й він змушений був повернутися у стрій. Про реабілітацію навіть не йшлося. Побачились із ним 14 жовтня. Його відпустили для того, щоб ми офіційно зареєстрували шлюб. 18 жовтня одружилися, а вночі він поїхав на фронт».

Дружина досі не змирилась з тим, що коханого нема

Про смерть коханого Олена дізналася від мами. Тій подзвонила матір Артема, бо не знала як сказати про це невістці у її стані.

«Я тоді була на сьомому місяці вагітності, і не повірила у його загибель, як і досі не змирилася з тим, що його немає. Бо продовжую чекати на дзвінок або повідомлення від нього. Того дня задзвонила йому, щоб привітати з днем ангела, але він був поза зоною. А вже 17 листопада стало відомо про його загибель. Поховали коханого за три дні. Про деталі смерті дізналася згодом від одного з побратимів. Як виявилось, їхні позиції здали місцеві. Внаслідок прямого попадання з танка тоді загинуло багато хлопців. Вони якраз звільнили село Берестово, що на Харківщині, і їх мали вивести на відпочинок. Не встигли».

Олена була у розпачі. Вона не знала, як житиме, народжуватиме і виховуватиме дитину сама? Їй страшно було уявити, що у 21 рік стала вдовою з немовлям під серцем. Зізнається, невідомо, якби справилася з горем, якби не рідні та подруга Павлина, котра згодом стала для її новонародженого немовляти хрещеною мамою.

Син народився 23 січня. Як і хотів Артем, Олена назвала його Максимом. З пологового їх виписували під звуки військового оркестру 14 ОМБР. Такий несподіваний і приємний сюрприз організували волонтерки та водночас рідні загиблих героїв Ірина Смірнова, Оксана Бондарук та Лілія Крищук. Однак відчуття радості та щастя затьмарювала біль втрати і розуміння того, що дитина зростатиме без батька, який так і не дочекався її народження. 


«Кажуть, світ живих і мертвих невід’ємно поєднаний між собою. Можливо, так і є. Якось мені наснився Артем. Уві сні він прийшов до Максимчика. Саме тієї ночі дитина погано спала, ніби щось турбувало її. Після цього чоловік не снився. Таке враження, що приходив побачитись із ним та водночас попрощатись. Незадовго до загибелі він мав перевестися в іншу частину, та не судилося. Як і не судилося звільнитися у зв’язку із закінченням контракту, який завершився ще влітку».

На запитання, чи підтримують друзі та побратими Артема, говорить, що ті, з ким служив, вона не знайома, багато з них не повернулись додому. Єдиний вірний друг Артема незадовго до його смерті загинув. Тому уся її підтримка – це рідні. Але цього достатньо, головне, що аби з дитиною було все гаразд, і чим швидше настала перемога.

Поховали Артема Філюка у Здолбунові, де проживають його батьки. Йому назавжди буде 27.

Жанна Білоцька