Рожищанка Іванна Лемешко, котра у складі групи «госпітальєрів» рятує життя українських військових, розповіла, як працює на фронті.

Про це йдеться на сайті Рожищенської міської ради.

З початком повномасштабної війни 26-річна рожищанка Іванна Лемешко, яка працювала медичною сестрою у Київській клініці «АЙЛАЗ», повернулася у рідне місто. Дівчина відчувала внутрішню потребу бути потрібною, задіяною, не могла просто сидіти вдома.

Тож першим її волонтерським досвідом стала співпраця з ГО « Самооборона м.Рожище». Іванна сортувала медикаменти, формувала аптечки, які відправляли нашим воякам, проводила інструктажі та навчання з домедичної допомоги. Та відчувала, що може робити щось корисніше, і ця думка не давала спокою. Тож таємно від рідних стала шукати шляхи, як потрапити на фронт. Дізналася про можливість долучитися до добровольчого волонтерського батальйону «Госпітальєри», подала заявку і через певний час дівчину запросили на вишкіл.

Знову ж таки, таємно від рідних, Іванна пройшла вишкіл і вже у травні вирушила у першу свою ротацію в зону бойових дій.

«Сім’ї сказала, що їду на роботу, а сама – на вишкіл. Говорити правду не було сенсу, бо вони б мене точно не відпустили.

Тоді вишкіл проходив за скороченою чотириденною програмою: медиків на фронті потрібно було багато і на вже. Вчились не тільки алгоритму надання медичної допомоги. Також проходили поводження зі зброєю, дії під час обстрілів, інших небезпечних ситуацій.

Потім мали три дні на комплектування машини. Видали одяг, взуття, медикаменти, розхідники та обладнання. Вже у середині травня ми поїхали на свою першу ротацію у Донецьку область, - розповідала Іванна Лемешко в одному зі своїх інтерв'ю.

«Було страшно, бо я раніше ніколи не тримала зброї в руках, не працювала в умовах обстрілів, але бажання допомагати конвертувало цей страх в дію», - говорить Іванна.

«Госпітальєри» працюють командою з двох екіпажів: кейсевак і медевак. Кейсевак – це пікап, який стоїть приблизно за п’ять кілометрів від фронту і може заїжджати на найскладніші ділянки. Його екіпаж надає першу допомогу. А медевак – це реанімобіль, в якому вже роблять більш спеціалізовані речі і який доставляє поранених до найближчого «стабпункту»

У такому реанімобілі працює наша землячка з позивним «Сімка».

У складі екіпажу реанімобіля - водій, лікар, парамедик і вогневик. Останній – це людина, яка добре володіє зброєю і в разі потреби захищатиме команду. Хоча усі повинні вміти і медичну допомогу надавати, і відстрілюватися.

Молодій медикині вдалося навчитися опановувати свої емоції (особливо важко це було після того, як втратили першого пораненого), працювати, за словами Іванни, зберігаючи холодний розум, бо людські втрати - це жорстокі реалії війни і від цього нікуди не подінешся.

Тому наша землячка у найскладніших ситуаціях зосереджується на головному - якісно надати допомогу пораненому.

Та це розуміння та досвід прийшов з часом, а на початках, звичайно, було нелегко і фізично, і психологічно.

Одна ротація триває для команди «госпітальєрів» місяць, по тому - місяць відпочинку.

Слід зазначити, що цю надскладну роботу Іванна Лемешко, як і тисячі інших «госпітальєрів», виконує на волонтерських засадах, з патріотичних почуттів, за покликом серця. Тож у період відпочинку Іванна повертається до своєї звичної роботи у клініці.

Тому не раз доводилося чути від знайомих: «Навіщо це тобі», «Там і без тебе обійдуться». Іванна Лемешко ж упевнена: кожен повинен робити для перемоги те, що вміє. І своїм переконанням наша землячка не зраджує, а вкотре відправляється у нову ротацію, бо переконана - вона там потрібна. І не зупиняють її ні страх, ні небезпека обстрілів, ні усвідомлення того, що гинуть побратими-медики.

Іванна Лемешко планує працювати у добробаті до Перемоги.

Війна, за словами «госпітальєрки», змінила її погляди на багато речей у цьому житті, навчила жити вже і сьогодні, не відкладати важливих.