1 травня святкує День народження народний артист України Василь Іванович Зінкевич.

Зінкевич не мав жодної музичної освіти, але, коли вже став відомим співаком, своєю «консерваторією» називав рідне село:

«Українське село — це своєрідна академія високої моралі. (...) Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ».

А ще він був танцівником і модельєром, - пише Суспільне Культура.

Василь Зінкевич був чудовим танцівником і дизайнером — саме так почалася його співпраця з ВІА, або вокально-інструментальними ансамблями, ще коли він і гадки не мав, що буде співати. Після служби в армії юнак приїхав до міста Вижниці закінчувати навчання в художньому училищі прикладного мистецтва. Тоді ж він став першим художнім керівником народного ансамблю танцю «Смеречина» (не плутати з ВІА «Смерічка», який з'явиться в житті Зінкевича дуже скоро) й окрім постановок також створював усі сценічні костюми колективу.

Декілька танців у його постановці увійшли до Золотого фонду українського мистецтва, а розроблені ним костюми експонувалися навіть на виставках у Парижі. Зінкевич — автор знаменитої хореографічної композиції «Буковинська мозаїка».

Василь Зінкевич народився в селі Васьківці Хмельницької області. Його батько Іван був ветеринаром, а також регентом церковного хору, мав чудовий голос і часто співав народних пісень. Мати Ганна була колгоспною працівницею, але знаходила час для вишивання, в чому була неперевершеною майстринею. Оповідають, що вона вміла робити дивовижні квіти з підручних матеріалів — і це вплине на вибір першої професії Василя.

Також був новатором у моді — поєднував народні мотиви із сучасними фасонами. Ще у часи його студентства за його ескізами шили вбрання для ансамблів.

Колега Василя, Дмитро Гершензон, розповідав, що Зінкевич — художник не лише за професією, а й за сприйняттям світу:

«У 1970-1980-ті не чули про стрази Сваровскі, а Василь Іванович уже прикрашав одяг музикантів штучним камінням».

Треба сказати, Вижниця тоді була центром молодіжного життя всієї Чернівецької області — ось як про це згадує композитор Левко Дутківський:

«Об 11-й вечора до Вижниці прибував потяг із Чернівців, і молодь танцювала до 2-ї ночі. Далі хлопці та дівчата мали дві години до потяга, який на Чернівці повертався о 4-й ранку. О 7-й ранку всі вже були у Чернівцях. Я вмикав кольорові прожектори, і танці були, наче концерт. Молодь від нашої музики просто шаленіла. Особливо, коли під час виконання нами якогось повільного танцю у стилі блюз саксофоніст ішов у зал і грав біля закоханої пари, яка танцювала».

Саме тоді Дутківський створює легендарний ансамбль «Смерічка», солістами і зірками якого стають Василь Зінкевич і Назарій Яремчук, і який до невпізнання змінить історію української музики.

Незадовго до новорічної ночі Левко Дутківський шукав виконавця для своєї пісні «Сніжинки падають» для Чернівецького телебачення. Він запросив на запис Зінкевича, який навчався в його школі співу й у якому він розгледів потенціал. Але після кількох дублів стало зрозуміло, що досягти бажаного звучання не вдається. Тоді Дутківський покликав у студію Володимира Івасюка, тоді ще композитора-початківця, який легко виконав пісню.

Проби Зінкевича були відхилені й, може, на цьому б і скінчилася його музична кар'єра. Але коли Василь почув, що Івасюк заспівав краще, то наполіг на ще одному дублі. І цього разу вклав стільки емоцій у пісню, що глядачі у новорічну ніч 1969 року слухали саме його.

Так Василь Зінкевич став першим солістом-чоловіком у жіночому колективі ВІА «Смерічка». Через роки в одному з інтерв’ю Дутківський скаже:

«Василь взагалі не мав уявлення про спів. Те, що Зінкевич зробив за своє життя у вокалі, — яскравий приклад працелюбності для самоутвердження. За це низько схиляю перед ним голову».

Левко Дутківський розповідав, що організатори концерту в останній момент відмінили участь повного ансамблю й заявили, що виступатимуть лише солісти під оркестр. Композитор переживав, що Назарій та Василь, які ніколи ще не виступали такій великій сцені, розгубляться. Тому він попросив Івасюка як автора пісні заспівати з ними.

«Якщо уважно послухати цей відомий запис «Червоної рути» на «Пісні-71», Зінкевич навіть не вступив точно», — розкриває карти Дутківський.

Незважаючи на це, і пісню, й колектив, і окремо солістів після цього виступу чекав шалений успіх і популярність.

Після успішної прем’єри пісні того ж року на екрани виходить перший український телемюзикл «Червона рута» режисера Романа Олексіва. Зйомки відбувалися в карпатському містечку Яремче, композитором стрічки став Володимир Івасюк. За сюжетом, у поїзді, який прямує в Карпати, випадково знайомляться молоді люди — гуцулка Оксана і шахтар Борис.

Навколо їхнього кохання розгортається сюжет картини, вони освідчуються одне одному піснями. У ролі Оксани знялася Софія Ротару, а Бориса зіграв Василь Зінкевич.

Тріо Зінкевича, Яремчука й Івасюка пов'язувала не лише сцена — вони були друзями й навіть разом ходили в гірські походи. Згодом, після трагічної смерті Івасюка, Зінкевич з Яремчуком, попри заборону на зібрання, не побоялися відвідати його похорон, який перетворився на мітинг непокори радянській владі.

«Участь публічної людини у похованні Івасюка— це був виклик системі, що псувала життя страхом через спрут КДБ. Табу навіть на ім’я великого композитора й автора пісень діяло ще довго. Однак у 1980-му в ефірі Центрального ТБ з’явилася передача, у якій Василь Зінкевич заспівав як реквієм Володимиру його ж пісню «Літо пізніх жоржин» (Ротару виконала «Кленовий вогонь»). Це був вияв позиції», — пише дослідниця біографії Зінкевича Оксана Коваленко.

Переїхавши до Луцька, Василь Зінкевич стає солістом волинського ВІА «Світязь» під керівництвом Валерія Громцева. Гурт швидко підіймається на хвилю популярності, а Зінкевич стає найпопулярнішим співаком в Україні.

Зінкевич захоплюється етнографією і фольклором, сам моделює сценічні костюми для ансамблю, неодмінно беручи на гастролі етюдник. Знімається у фільмах-концертах Українського телебачення «Мелодії голубих озер», «Червона Рута. Десять років потому», «Музика весни», «Відлуння його життя», «Червона Рута Володимира Івасюка», «Мереживо його доріг» та інших.

Саме в його виконанні стали відомими пісні на музику Івасюка «Тільки раз цвіте любов», та «Світ без тебе», а також інших композиторів, які вже стали класикою — «Тече вода», «Кличу тебе», «Забудь печаль», «Скрипка грає».

У 1986 році, вже маючи звання заслуженого артиста України і народного артиста України Василь Зінкевич вирішує здобути другу освіту — і навчається в Рівненському інституті культури на режисера.

Про особисте життя Зінкевича відомо мало, адже він ніколи не ділився ним із журналістами — його знають як непублічну зірку. Співак має двох синів, Богдана і Василя, які теж свого часу долучилися до музичної сцени, проте до її хіп-хоп крила.

Василь Зінкевич-молодший заснував разом з Сашком Положинським гурт «Тартак», а Богдан Зінкевич був клавішником із прізвиськом Zinchek у гурті «Основний показник».

Творчість Зінкевича не лишилася не поміченою державою — він почесний громадянин Луцька, має звання Героя України, Державну премію Шевченка, свою зірку на «Алеї зірок» у Києві та чималу кількість інших нагород.

Поступово Зінкевич вирішив піти з публічної сфери, хоча концерти періодично давав — востаннє в 2021 році в київському «Палаці Україна». Суспільному Василь Зінкевич розповідав, що більшість часу проводить у Києві, а в рідні краї приїздить за натхненням:

«Коли стомлююся, тоді приїжджаю на Волинь. Я знаходжу саме те, що мені потрібно. Я – волинянин. Не так далеко я народився від Острога. Я вважаю себе класичним волинянином».