У війні з російськими окупантами Україна безперервно втрачає кращих синів і доньок.

В ім’я її свободи і незалежності віддав життя уродженець села Полиці БАНЗЕРУК Володимир Васильович, - пише газета Полісся.

Четвертого травня достойний син України загинув під час вогневого контакту із ворогом, який намагався покращити тактичне становище в районі міста-фортеці Бахмут. Російські терористи завдали мінометно-артилерійського удару по позиції, де тієї миті перебував Володимир.

Як розповів директор Полицівського ліцею Роман Прокопчук, Володя був міцною опорою для трьох сестер і брата, мами, друзів.

– Для всіх Володимир став прикладом мужності, відважного і надзвичайно відповідального воїна. Від весни минулого року виконував військовий обов’язок спочатку на Київщині, а згодом – на Донеччині. Наші думки сповненні скорботи і вдячності перед ним та іншими героями, також народженими у Полицях, військовими-захисниками Сергієм Приймаком, Сергієм Денисюком, які своє життя принесли у жертву заради миру, свободи української держави. І хоча тепер наш земляк уже не з нами, його дух залишився серед нас – у тих, кого він вчив любити і допомагати, в чиїх спогадах та душах продовжує жити далі. Слава Героям! Слава Україні! – віддав шану загиблим керівник ЗЗСО “Полицівський ліцей”.

Натомість Володимиру Банзеруку постійним прикладом доброчесності були найдорожчі люди – тато Василь і мама Катерина. Вона навчили сина працьовитості, мужності, справедливості. Хоча Володимир пішов з життя дуже молодим, він залишив після себе слід, який ніколи не згасне. Його подвиг та жертва постійно нагадуватимуть нам про те, за що варто боротися.

“Спасибі тобі, Володю, за твою мужність, товариськість, наші спокійні дні, що не бачимо війни такою, як бачив її ти, не відаємо як воно ховатися від обстрілів у нашвидкуруч виритих окопах, “лисячих норах”, – напевно, сказала би при зустрічі хороброму чоловіку сусідка та добра знайома Валентина Кузьмич.
– Шкода та боляче, що ми втратили Володимира. Це велике горе, яке знову прийшло в наше село. І тяжко усвідомлювати, що сотні, тисячі ще пожертвують життям, боронячи Україну від російської агресії. Лік героїв зростатиме, допоки триватиме клята війна, розв’язана росією, вмиратимуть наші діти, світлі, гарні, найкращі, цвіт нації. Щоразу ми чекали вісточок від Володі, коли повернеться до нас. Молилася й дожидала сина додому мама Катерина Дем’янівна. Вона, як і кожна неня, мріяла, що син створить сім’ю… Несила прийняти те, що трапилося. Та… мусимо. Востаннє Володя виходив на зв’язок за кілька днів перед загибеллю. Перед тим подякував усім, хто підтримував, привітали з днем народження. 22 квітня він саме відсвяткував 43-річчя. Водночас наша громада осиротіла на ще одного Героя. Пішла у засвіти добра, світла людина, якій ми завдячуємо можливістю жити під мирним небом, що був усім яскравим променем, – розповідає Валентина Федорівна.