Головне покривало кримських татарок — марама зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею.

Вона створена орієнтовно у першій половині XIX століття, – розповіла Суспільному заступниця директора музею з наукової роботи Людмила Мірошниченко-Гусак.

З її слів, коли оцифровували музейну колекцію, і безпосередньо – колекцію рушників, увагу науковців привернув нетиповий для Волині орнамент та техніка виконання. Виріб був записаний в інвентарних книгах просто, як звичайний рушник.

До музею він потрапив у 1982-му році, зазначалося, що належав він кріпачці Акулині з Ковельського повіту, — говорить Людмила Мірошниченко-Гусак.

"Ми розуміли, що це давня річ, цінна річ, але де використовувалася, яке значення, що це за тканина, які вишивки – це настільки нетипове для Волині, для Волинського Полісся ми не знали", – каже Людмила Мірошниченко-Гусак.

Аби з’ясувати, що це за річ, досліджували техніки та матеріали виконання вишивки, зверталися до майстринь та фахівців з інших музеїв, зокрема музею Івана Гончара. Власне звідти і прийшла відповідь, що це – кримськотатарська марама.

Виконана дана марама з дуже тонкої домотканої тканини, називається вона "бамбак", – розповідає Людмила Мірошниченко-Гусак, – бавовняна тонесенька ниточка, яка переткана шовковими нитками кремового кольору. Середина – чиста, а на краях присутня вишивка.

"Вишивка створена шовковими нитками двох кольорів: кремовим та блакитним і ще додано металеву нитку – "сухозлітку". Там особлива техніка її виконання. Весь візерунок виконаний здебільшого двосторонньою гладдю", – описує мараму Людмила Мірошниченко-Гусак.

Голова громадської організації "Маріфет", кримська татарка Султаніє Зейнідінова пояснює: марама має декілька різновидів. Зокрема та, що зберігається у Волинському краєзнавчому музеї, називається "фирланта". Її носили молоді незаміжні дівчата. Вона була коротша, по плечі. На ній вишивався візерунок, "орнєк", і зазвичай він був по колу. Це носило функцію захисту, – каже кримська татарка.

"На цій зображене родове дерево, це досить унікально і незвично, бо зазвичай його зображали на чоловічих поясах, а не на жіночих головних покривалах. Там зазвичай вишивали внизу воду — це символ життя, руху і жіночі орнаменти", – розповідає дінка.

Власне марама, — розповідає Сутаніє Зейнідінова, — це головне покривало заміжніх жінок. Воно довше і має свої особливості. Зокрема, марама мала бути такої довжини, щоб, коли жінка стоїть, то закривала кисті, а коли жінка сидить, то вона мала повністю закривати її тіло по колу.

Як розповіла Людмила Мірошниченко-Гусак, марама у Волинському краєзнавчому музеї зберігається в особливих умовах: загорнута в спеціальний папір, її оберігають від прямих сонячних променів. Побачити цей експонат відвідувачі музею матимуть змогу на виставці, яку підготували у музеї до Дня вишиванки.