Пан Олександр на псевдо «Привид» служить у Волинській бригаді тероборони з перших днів широкомасштабного вторгнення. 

Про бійця розповіли на сторінці 100 бригади у фейсбуці.

У цивільному житті чоловік був шахтарем. Ще на початку 1990-х прийшов на шахту в рідному Нововолинську гірничим робітником другого розряду. А 2020 року йшов на пенсію вже з посади головного інженера шахти...

Торік у травні Олександр Олексійович зустрів у війську свій 50-річний ювілей. А ось 51-й день народження довелося зустрічати вже безпосередньо на сході України.

– Якраз випало заступати на «нуль». Побратими невідомо де дістали і взяли на позиції справжнісінький тортик. У бліндажі заварили чай – цей день народження справді запам’ятаю…, – розповідає «Привид».

Батьківщину в лавах ЗСУ захищає й один із синів пана Олександра:

– Як до чоловіка відчуваю до нього справжню повагу, як за свою дитину – неабияк переживаю…, – зізнається Олександр Олексійович.

Вдома на бійця чекає з Перемогою велика родина. Та чи не найбільше – трирічна онука Еля.

– Вже тут, на Донбасі, я якось побачив чергову розбиту хату. Зрізана стіна – а в кімнаті стоїть дитяча колиска. Відразу згадав свою маленьку Елю… І ще раз ствердився у думці – мусимо окупанта перемогти тут. Якщо він дійде до Волині – боротися буде пізно. А якщо хтось думає, що до нього ворог у двері не постукає… – Постукає – і шкодувати не буде, – каже пан Олександр.

А ось як боєць пояснює походження свого позивного:

– Маю таку здатність – виникати нізвідки і зникати в нікуди. Тож вже давно знаю кожне дерево, кожен горбок і кожну ямку не тільки біля наших позицій, а й біля ворожих. Прийде час – ці знання нам знадобляться…, – примружено усміхаючись каже «Привид».