Трагічна звістка окропом линула поміж односельчан в селі Качин на Камінь-Каширщині – у самому жерлі війни, у Запорізькій області, смертю хоробрих поліг місцевий житель Ходаковський Андрій Федорович.

Про загиблого пише місцева газета «Полісся».

Виховувався Андрій у родині голови колгоспу, мама працювала в місцевій бібліотеці, пізніше в бухгалтерії сільради. Він був середнім із трьох синів. Після школи здобув освіту у Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі, деякий час був землевпорядником у райцентрі. Згодом почав добувати копійчину на сезонних заробітках. За всякими господарськими й трудовими клопотами якось відійшло на другий план особисте життя. А тут ще й війна.

Тремтіло материнське серце, наче пронизувалось наскрізь зимовим холодом, того лютневого дня, коли споряджала сина на службу. Відтоді тривога не давала їй спокою. Бо яка ненька не жаліє та не хоче вберегти свою дитину? Та й він єдиний з трьох її хлопців-соколів лишився коло неї. Жінка не покладала надії, що Андрій от-от одружиться, пустить власну сімейну гілку в родоводі – загуде хата знову вуликом дитячих голосів.

Та вже з лютого цього року Андрій Ходаковський поповнює стрій Збройних сил України. Для нього другою родиною стають бійці 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади. У бою, кажуть побратими, завжди могли покластися на відповідального товариша. Востаннє військовослужбовець вийшов на зв’язок з рідними у п’ятницю, 11 серпня, перед відправкою на завдання, з якого, на жаль, вже не повернувся. 31 липня йому тільки-но виповнилось 45.

«Він був дуже добрячим, люблячим сином, завжди ввічливим до односельців. Риболовля чи тихе полювання за грибами – улюблене заняття, – характеризують воїна односельчани. – Старався, щоб їхнє обійстя не було гіршим від інших. Хотів, щоб батьки ні в чому не були нужденними. У мами й тата ж насправді є все, що їм потрібно, нема тільки уже сина, пішов до Бога. Усе село досі не вірить, що він відійшов у засвіти, що вже не привітається з доброзичливою усмішкою, не погомонить з нами про буденні справи. Розділяємо з рідними горе цієї непоправної втрати. Дякуємо батькам за сина-Героя. Завдяки його неоціненному подвигу наші діти мають шанс на щасливе майбутнє».