Суботнього дня 9 вересня небо над Рожищем заповнили тужливі звуки сумної пісні «Плине кача...».

Простір аж здригався від смутку і горя, зойків і сліз, бо хоронили загиблого в російсько-українській війні на східних теренах держави 37-річного воїна Юрія Франка, - пише ВСН.

Інспектор прикордонної служби, кулеметник прикордонної застави, старший солдат Юрій Іванович Франко загинув 31 серпня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Андріївка Донецької області.

9 вересня вулиця Енергетиків у Рожищі, як завжди, потопала у квітах, але на подвір’ї біля будинку №1 стояли люди в чорних хустинах, а небо розривав тужливий плач матері Надії, яка востаннє зустрічала сина…

«Сину-сину, ти ж обіцяв повернутися…», - ридає мати, батько Іван, брат Анатолій, сестра Оксана та наречена Сніжана. Та, яка через місяць мала стати дружиною…

Домовину внесли на подвір’я батьківського дому, де колись босоногий Юрко вчився ходити, де топтав споришеву дорогу до школи, звідки йшов добровольцем до війська, аби вберегти рідних від лютого ворога. 

Усі, хто знав Юрія, пам’ятають його як щиру, справедливу та напрочуд добру людину, турботливого сина, вірного друга і справжнього патріота своєї Батьківщини.

«Знаєте, є люди добрі, а є такі, як Юра, доброту яких неможливо виміряти словами. Він завжди прийде на допомогу, зарадить словом, допоможе ділом. Таких, як він – одиниці», - кажуть про загиблого друзі Людмила та Олександр.

Олександр пригадує, що Юрій ніколи не розповідав про війну, не жалівся, лише єдине «все добре» звучало в слухавці під час коротких розмов. А от від побратимів дізналися, що Юрій з тих вояків з якими не страшно йти у бій. Адже він цінував життя товаришів інколи більше за своє. Завжди вертався за пораненими, прикривав молодших, йшов у перших рядах не ховаючись за спини інших.

Поки люди на подвір’ї згадують загиблого, мати, як ластівочка б’ється біля труни сина. На жаль, ніякі слова підтримки не можуть втамувати її біль. Бо хіба можна загоїти поранене серце?

Здається все Рожище зійшлося до пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України, де відбулася громадська панахида. Знову біль, сльози, ридання і усвідомлення того, наскільки висока ціна нашої боротьби за рідну землю та вільну державу.

У храмі Архистратига Михаїла відбулося відспівування загиблого Героя. А далі велелюдною траурною процесією загиблого провадили до місця його вічного спочинку.

Сумно грав військовий духовий оркестр. Прозвучали військовий салют і «Ще не вмерла України…». Руки батьків Юрія стискали синьо-жовтий прапор, який вручив їм військовий.

Плакали всі, не ховали сліз і глибокого суму навіть чоловіки…

А Юрій вже поповнив ряди Небесного війська, щоб назавжди захищати і оберігати своїх рідних та побратимів з Небес.