Ковельчанина Володимира, який повернувся із Польщі захищати Україну, нагородили почесним нагрудним знаком.

Про Героя розповіли на фейсбук-сторінці 23 інженерно-позиційного полку.

«Моя війна розпочалась у Варшаві. Одразу ж - 24 лютого. Інтернет та польське телебачення розривались від повідомлень з України. Усі «гуділи» про початок широкомасштабного вторгнення росії на Україну. То ж я одразу залишив все і поїхав додому, до України», - розповідає Володимир, який вже 25 лютого 2022 був поруч з сім'єю, у рідному Ковелі, що на Волині.

Приїхавши на Батьківщину, Володимир без вагань пішов до місцевої ТЦК та СП.

- Тисячі чоловіків намагались через військкомат потрапити у ЗСУ. Нас було дуже багато. Очевидно, ворожа армія думала, що застане Україну зненацька, але вони й гадки не мали, як ми всі об'єднаємось і підемо захищати рідних та свою Батьківщину, - пригадує чоловік.

Цього дня Володимиру так і не вдалось здійснити задумане, але він наполегливо йшов до своєї мети. Поки у ТЦК та СП були черги, то чоловік записався до місцевої ТРО, але вже в середині березні - був мобілізований у ЗСУ.

На календарі весна, а в душі - продовжився лютий. А далі однострій. Армія. Навчання. Перша ротація. Невідомість.

- З березня 2022 року несу службу у 23 інженерно-позиційному полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України.
Ми були першими, хто з підрозділу поїхав на ротацію. Дивні відчуття охоплювали, бо ніхто не знав, що на нас чекає і як будуть розгортатися події. Зараз теж подібне буває, але тепер трішки простіше, бо є досвід. Кожен з нас знає, як і що потрібно робити. Хоча протягом майже двох років було по-різному. Але ми тримаємось. Всупереч усьому. Хоча дуже втомились. І як би це не звучало, але нам є за що стояти: за рідних і Україну, - каже молодший сержант Володимир Вікторович.

За плечима в захисника кілька ротацій на різних напрямках фронту. І де б не був, а завжди в думках кохана дружина та діти. Бо вся ця боротьба в першу чергу заради найрідніших. Запевняє воїн-інженер.

- Дуже сумую за своєю сім'єю. Два роки вирвані з життя. Хоча... якраз цих два роки й віддано для того, щоб було життя. Щоб наші діти жили у вільній Україні.
Знаєте, у нас з коханою двоє синів - 8 і 15 років. І ми стараємося вчити їх любити рідний край та Батьківщину. Своїм прикладом показуємо, якими потрібно бути людьми, - говорить головний сержант взводу - Володимир.

Після перемоги України над окупантом, захисник мріє більше часу проводити з рідними та насолоджуватися тим, що дуже любить - волинською природою, лісом і річками. Бо ж як у пісні «Волинь моя» співають: «Де ще знайти таку красу, як в казці намальовану...».

Тому й не дивно, що боротьбу і подвиги бійці ведуть за рідну Україну. Бо такої на світі більше не знайти.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, молодший сержант Володимир нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України - «Сталевий хрест» та президентською відзнакою «За оборону України».