13 лютого до рідної домівки в селі Кияж Доросинівської сільської ради повернувся “на щиті” Грицюк Олександр Володимирович.

З червня минулого року, коли Олександр перестав виходити на зв’язок, мати, брат, сестра та близькі чекали доброї звісточки та сподівалися, що він живий. Нехай в полоні, поранений, але все-таки живий. Тож щотижня у місцевому храмі правився молобень за його здоров’я. Та доля розпорядилася інакше, - пише газета "Наш край".

Через дев’ять місяців важкого очікування мамі Ларисі Володимирівні привезли сповіщення, яке поклало край її надіям. Загибель її сина, який з мирного механізатора, який все життя працював у полі, та після 23 лютого 2022 року став військовослужбовцем, офіційно підтвердили результатами ДНК-експертизи.

Солдат Грицюк Олександр загинув 8 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання, мужньо виконуючи військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, в районі населеного пункту Благодатне Волноваського району Донецької області.

Живим коридором 13 лютого зустрічали земляка в усіх селах по маршруту траурного кортежу.

Перша зупинка – біля Стели Героїв у Доросинях, де відбулася громадська панахида.

Далі траурний кортеж прослідував у Кияж, де назустріч Герою вийшло чи не все маленьке село. В останню путь проводили загиблого зі сльозами на очах, скорботою та болем від непоправної втрати, з квітами та навколішки. Він боровся як Герой та помер як Герой. Війна забрала життя відважного захисника, люблячого сина і брата, вірного друга, хорошого односельця.

Олександр Грицюк народився в Кияжі у 1976 році. Був старшим сином виховательки місцевого дитсадка Лариси Володимирівни та сільського механізатора, ланкового механізованої ланки з вирощування картоплі, кавалера ордена Трудової слави ІІІ ступеня Володимира Грицюка. Виріс працьовитим, перебрав від батька його завзятість. Працював у колгоспі, згодом у фермерів, у власному господарсті. Мріяв створити сім’ю. Та, на жаль…

Теплими спогадами про Героя поділився його сусід Микола Вавренчук:

«Хороший, дуже простий, врівноважений. Надійний, якщо щось пообіцяє, то й зробить. Був слухняним сином, любив та поважав батьків. Став турботливим дядьком для племінника. В армію мобілізували і його брата Андрія. Коли в Кияжі вирішувалося питання переходу храму під юрисдикцію ПЦУ, він зателефонував мамі і сказав, щоб залишалася з українською церквою, ні по яких підпільних хатах не ходила. І мама на зборах так і сказала… Хлопці виросли патріотами, хоч ніколи гучно про це не заявляли. Коли ішов на війну, зізнався, що страшно, але не ховався, пішов виконувати свій обов’язок».

Поминальна панахида відбулася в храмі Почаївської ікони Божої Матері. З військовими почестями поховали Героя на місцевому кладовищі.

Вічна пам’ять, честь та незгасна слава!