Стримуючи навалу ворога на Лиманському напрямку, поліг уродженець Погулянки Миколаюк Василь Петрович, 1969 року народження. Доля привела поліщука аж на Харківщину, де він оселився з родиною у селі Троїцьке Лозівського району. Звідти він і вирушив у лавах ЗСУ захищати свою державу.

Дитинство та молодість Василя пройшли у рідній Погулянці, - пише газета Полісся.

Тут він, один із Вовків (так по народному місцеві називали їх рід), і одружився, мав плани на майбутнє, залив навіть фундамент під будівництво хати. Але життєва дорога у нелегких 90-х роках різко змінила напрямок і повела молоде подружжя аж на інший бік країни. Там чоловік багато літ працював екскаваторником. Поступово й геть осів на Лозівщині.

Василь Петрович завжди мав загострене почуття справедливості, тому просто не зміг залишитись осторонь, спостерігаючи, як російський окупант нищить все близьке українцям. Тож уже із перших днів повномасштабної війни за покликом серця вступив до Збройних сил України. Став гранатометником стрілецького відділення третього стрілецького взводу третьої стрілецької роти третьої військової частини. Там, на фронтових позиціях, перестрівся з двоюрідним братом-погулянківцем Миколою Рябіїком, котрий у грудні минулого року, на жаль, загинув на Харківщині.

Останні ж бої Василя Миколаюка відбулися на Донеччині, на Лиманському напрямку, котрий на пару зі стратегічно важливим Авдіївським рашисти найактивніше почали штурмувати впродовж січня-лютого 2024-го. Під кінець зими до населеного пункту Тернів почали масово стягуватися російські резерви, що досі густо «засівають» село авіаційними ударами з використанням гелікоптерів. Саме у цій гарячій зоні 26 лютого під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності поліський воїн і поліг.

«Василь Петрович був чесною, відповідальною, відважною, ввічливою та чуйною людиною. Незламний, нескорений, неспинний, принциповий… Надійний друг та товариш, люблячий чоловік, батько та дідусь – таким він запам’ятається односельцям назавжди! Щирі співчуття рідним та всім, у чиїх душах звістка про загибель нашого захисника відгукнулася болем непоправної втрати. Доземно вклоняємося перед його пам’яттю та родиною. Вірою і правдою Герой боровся з окупантом за нашу Україну, за життя та майбутнє кожного українця, проте не зміг зберегти своє…», – зазначають працівники Олексіївської сільради, на території якої й знайшов вічний спочинок наш земляк із Погулянки. Поховали Василя Миколаюка у селі Троїцьке, де він провів свої останні мирні роки життя.


На малій батьківщині військовослужбовця, на Камінь-Каширщині, Героя також пом’янули добрим словом. Тут досі проживають його сестри й брати, однокласники, друзі. Досі стоїть його фундамент на хату. Сюди він часто навідувався, пам’ятав про своє коріння. А тепер не забудуть ніколи про захисника та його подвиг і односельчани з Погулянки, поруч із якими він робив перші свої кроки та з якими минала його юність… Навіки в історії рідного краю! 

Іванна ГАЙДУЧИК, село Погулянка

Фото із сайту Олексіївської громади (Харківщина)