Сонячний і світлий весняний день зібрав разом чимало мешканців Рожища та Соколя. Жителів Рожищенської громади об’єднало спільне горе. Вони на колінах та з квітами зустрічали загиблу Героїню Аллу Пушкарчук.

«Пташечко моя», - линуло в небо голосіння матері загиблої військової, яка билася в закриту домовину біля пам'ятного знаку Борцям за волю і незалежність України у Рожищі.

Жінка не могла повірити, що хоронить ще одну зі своїх трьох дітей. Ніхто з присутніх не стримував сліз, а тужлива «Плине кача» знову нагадувала присутнім про безжальну війну, яка назавжди забирає життя у тих, хто мав би будувати щасливе майбутнє на рідній землі.  

Військовослужбовиця на позивний Рута, загинула 25 квітня 2024 року під час обстрілу в районі населеного пункту Удачне Покровського району Донецької області. Наприкінці року захисниці мало б виповнитися 30 років.

Алла була родом із села Сокіл Рожищенської громади, що на Волині. Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю «видавнича справа та редагування» й Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого за напрямом «театрознавство».

Як пишуть на фейсбук-спільноті «Меморіал пам’яті» свій військовий шлях почала ще у 2014-му, коли залишила омріяну кар'єру театрознавиці й долучилась до «Правого сектора». До 2018 року була журналісткою й фотографкою у 5-му окремому батальйоні Української добровольчої армії. 

У цивільному житті працювала журналісткою у журналі «Український тиждень», піарницею у видавничому домі «Комора», а потім була редакторкою новин у «Читомо». Колекціонувала народні прикраси, цікавилася культурним життям, обожнювала котів.

Із початком повномасштабного вторгнення разом із чоловіком Максимом долучилась до лав Збройним Сил України. На фронті воювала в складі 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.

«Я пам'ятаю Руту по ДУК ПС – їздила якось у грудні 2014-го разом з нею в Піски. Руті тоді було не більше 20, вона навчалася на заочному на мистецтвознавицю і працювала в пресслужбі – робила з передової фото й нариси, які підписувала «Рута Пушкарчук». Пам'ятаю, як вона телефоном з передка доволі екстравагантно переказувала своїй подрузі Арійці, бойовому медику штурмової роти, яка була тоді на іншій позиції, зміст трагедії Евріпіда «Медея», – написала про Аллу військова та громадська діячка Олена Білозерська. 


«Останній (не крайній, на жаль) раз ми говорили з нею вже в цьому (2024-му – ред.) році. Домовилися написати одне одному, «коли будуть якісь хороші новини». Їх не сталося. Стався фатальний обстріл, який забрав життя Рути… Алла була з того покоління, що дорослішало на війні й жадібно будувало плани на майбутнє. Ніхто не замінить Аллу. Ні в мирному житті, ні у воєнному. Це невідновлювана втрата у повному сенсі…», – додав колега, журналіст та військовий Дмитро Крапивенко.

Останній спочинок загибла захисниця знайшла поруч з рідними братом та сестрою на місцевому кладовищі в рідному селі Сокіл. Неподалік похований і батько...

У мить прощання на кладовищі звучав Державний Гімн України та постріли пам’яті. Прапор України, яким була вкрита труна, передали чоловіку Алли Максиму.