На портреті з чорною стрічкою - усміхнене та зовсім юне обличчя Валентина Олександровича Антонюка, який став лицарем Небесного війська у дев'ятнадцять років. За своє коротке життя він здійснив найбільший подвиг любові — віддав життя за своїх ближніх і Україну.

Жителі громади зібралися на громадську панахиду біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України, щоб вшанувати Героя. Біля домовини, вкритої синьо-жовтим стягом, стояла його невтішна мати, згорьована сестра, брат і вся велика родина, - йдеться на сайті громади.

Йому б ще жити й жити... А він став Героєм.

«Валентин Антонюк став воїном-контрактником у вісімнадцять. Мав гарний приклад брата, котрий донині захищає країну. Не відмовився від свого рішення і після того, як родина тяжко переживала загибель чоловіка сестри, котрий загинув у двадцять п'ять.Понад рік стрілець стрілецького батальйону 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України Валентин Антонюк нищив ворога разом з побратимами на Донеччині», - йдеться у дописі.

Понад рік стрілець стрілецького батальйону 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України Валентин Антонюк нищив ворога разом з побратимами на Донеччині.

Молодий, але з виваженою чоловічою позицією - кожен має захищати рідну землю.

Побратими приїхали провести Валентина в його останню земну дорогу, навколішки схилялися перед домовиною і на їхніх мужніх обличчях проглядалося зболене: "Не пробачимо!".

«Війна забирає цвіт української нації, знекровлює її генофонд, нищить тих, хто має творити майбутнє України. Ворог мріє знищити українців як народ. Тому така висока ціна нашої свободи.Але допоки є такі сміливі молоді патріоти як Валентин Антонюк, ми віримо в Перемогу над ворогом», - пишуть земляки. 

Але допоки є такі сміливі молоді патріоти як Валентин Антонюк, ми віримо в Перемогу над ворогом.

Після панахиди траурний кортеж прямував вулицями міста до Свято-Володимирського храму у Дубищі, де відспівали загиблого Героя.

Після спільної молитви тіло Героя велелюдною процесією провадили до місця його останнього спочинку.

Поховали Валентина Антонюка з усіма військовими почестями на кладовищі селища Дубище.

За традицією, на кладовищі розділили весільний коровай загиблого Героя. Тільки віддавав він не смаком радості, а солоним від сліз та гірким від втрати полиновим присмаком.