Відійшли у вічність Дубина Ніна Іванівна, колишній учитель хімії та біології Суської ЗОШ, та Сільванюк Марія Арсентіївна, колишня голова районної профспілки працівників освіти.

Про це повідомляє Волинь-нова.

Цей тиждень для мене оповитий сумом, тому що нещодавно вітала з Днем учителя тих педагогів і наставників, з якими розпочинала трудову діяльність, а на сьогодні двоє з них відійшли у засвіти: Дубина Ніна Іванівна, колишній учитель хімії та біології Суської ЗОШ, та Сільванюк Марія Арсентіївна, колишня голова районної профспілки працівників освіти, – написала у фейсбуці Зоя Щербяк.

«У цих жінок я, щойно «спечений» молодий спеціаліст, вчилася учительської мудрості, виваженості, поваги один до одного, тому що навіть до нас, молодих, вони зверталися на «Ви». Це були справжні інтелігентки, еліта освітян. І сумно мені ще й від того, що по їхньому виходу на пенсію ми мало зустрічалися, менше спілкувалися. Не один раз збиралася відвідати Ніну Іванівну в Суську, а Марію Арсентіївну практично по-сусідськи, а все не вистачало часу: то робота, то город, то ще щось інше... А тепер лишилося схилити голову у жалобі, поспівчувати рідним, помолитися і поставити свічку за спокій їхніх душ у храмі. Тому просто хочу нагадати тим, хто знав їх, якими хорошими людьми були вони, і у молитві за спокій душ рідних згадати і їхні імена», – написала Зоя Щербяк.

 «Людина, яка все своє життя віддала місту, району, освіті, вихованню і навчанню, місцевому самоврядуванню, родині, дітям, внукам... Особливої доброти була ЛЮДИНА! А скільки разів ми зустрічалися, проводячи спільно різноманітні молодіжні, освітянські, ветеранські, жіночі заходи...

Скільки разів згодом у редакції Марія Арсентіївна відвідувала колектив, писала, радила, вболівала... Вона була з тих, хто до останнього не полишав читати і передплачувати «Вільним шляхом» і «Волинь»! Саме вона так багато й завзято пропагувала наші видання серед освітян і знайомих... А як щиро пораділа, коли у «Волині» почав виходити ківерцівський додаток...

Скільки зустрічей, дзвінків, вболівання за газету, справу, про мене, якісь особисті вболівання, ніби то материнське чи бабусине тепло і співпереживання щодо мене...» – йдеться у дописі Людмили Якимчук.