Музей історії сільського господарства Волині-скансен, що в селі Рокині поблизу Луцька, опинився «між небом і землею». Волинська обласна рада 21 квітня передала його Луцькій міській територіальній громаді, проте акту приймання-передачі досі не підписано. Як наслідок, працівникам музею боргують зарплату за три місяці.

Про це пише на своїй сторінці у фейсбуці ексдиректор музею, ветеран праці і музейної справи, провідний науковий співробітник музею-скансену Олександр Середюк.

Друкуємо його допис повністю без змін.

«Три місяці тому Збори засновників Волинського музею-скансену призначили нового директора Музею історії сільського господарства Волині Романа Ковальчука. В інтерв’ю журналісту Громадського Інтерактивного Телебачення він пообіцяв «друге дихання музею».

Пообіцяв, бо твердо вірив, що має цілковиту підтримку очільників місцевої влади, як обласної, так і міської. Але пройшло уже три місяці, і ми бачимо, що не так сталося, як казалося.

Грошей як не було у музею, так і не добавилося. При затверджені обласного бюджету на сесії Волинської обласної ради (11.02.2021 р. № 4/14) з музею безпідставно, безпричинно було знято 400 тисяч гривень, залишивши лише 350 тисяч на один квартал. А уже 21 квітня цього року депутати обласної ради на 25-й сесії приймають рішення про передачу частки (51 %) музею історії сільського господарства Волині-скансену, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, в комунальну власність м. Луцька. Рішення прийнято без обговорення і питань.

Здавалось, що цілком логічно вирішується питання, так як музейний комплекс-скансен площею у 17 га розміщений на території селища Рокині, яке стало уже територією обласного центру. Одні скинули «баласт», а інші, яким передається музей, ще не вирішили і рішення не приймали, Акт передачі не підписали. Таким чином, Музей опинився в стані гравітації, «між небом і землею».

Молодий і енергійний директор з ентузіазмом взявся до роботи. Адже вищий орган музею – Збори засновників – затвердили План роботи на 2021 рік, який потрібно виконувати, бо через 100 днів можуть спитати, як виконується план. Отож, частково був доукомплектований штатний розклад, робітники і охоронці музею переведені на повну ставку згідно з тарифною сіткою посадових окладів. У зв’язку із послабленням карантинних обмежень у музею з’явилися замовлення на екскурсії. Завдяки напруженій і згуртованій роботі під час масового напливу дітей і дорослих після закінчення навчального року вдалося заробити трохи коштів, наповнити свій спецрахунок.

Таким чином, музей почав розраховуватись із кредиторами за матеріали та послуги, що надавались музею в час пандемії в кредит. Розпочали ремонтно-реставраційні роботи у скансені та у центральній експозиції музею.

Але «світло в кінці тунелі» так і появилося. Заборгованість із зарплати знову зросла на ТРИ місяці. Отже, молодий директор, здобувши три вищі освіти, добре пам ‘ятає, що з нічого нічого не виникає. Кому ж тоді вірити, як не очільникам влади, які виголошують щораз патріотичні і демократичні гасла? У 2016 році ми повірили «Українським патріотам», які тепер успішно борються «За майбутнє» разом із «Свободою» і «Батьківщиною», повністю взявши владу у Волинському краї, продовжують і далі знищувати музей.

Не за таке «майбутнє» України я боровся з 1989 року, активно стаючи на всіх барикадах за самостійну країну: «Повстань Україно!», «Україна без Кучми», Помаранчевий майдан і Революція гідності. Як козак і воїн ідеологічного фронту, написавши і видавши понад 30 книг, брошур і монографій, ніколи не думав, що на 30-річчя незалежності України знову буду «воювати» за збереження Волинського музейного комплексу-скансена, якому присвятив більше половини свого життя, який є привабливим не тільки своєю унікальною експозицією, а й територією, що знаходиться біля Луцька.

Чи надовго вистачить ентузіазму молодому директору?

Чи надовго вистачить терпіння працівникам музею утримувати, ремонтувати, реставрувати стародавні пам’ятки архітектури, проводити благоустрій території музею і дендропарку, який занесений до ПЗФ України?

А що ж очільники влади?

То ж літо настало, пора відпусток прийшла.

А у молодого директора залишилися старі проблеми…»