З найобговорюваніших тем під час новорічних застіль є привітання президента. Тому і ми вирішили «потеревенити» про прихований зміст новорічного спічу із політичним психологом Валентином Кімом.

Новорічні привітання – це формальна процедура і жоден політик не вкладає в це душу, каже Валентин Кім. Це все результат репетицій, так званого «поведінкового акту», можливість донести певну ідею. Якщо раніше політики просто звітували про проведену роботу, то для Володимира Зеленського це не просто звіт, а це можливість відновити рейтинги, побудувати стратегію, можливість сконсолідувати власних прихильників і проявити креатив.

Володимир Зеленський поступово освоює формальний протокольний стиль, незважаючи на весь свій креатив. Неформальну «водолазку» замінив діловий костюм із краваткою. Традиційний звіт про виконану роботу замінив демонстрацію ідей – «яка різниця» зразка 2020 і намірів – «я йду в президенти» - 2019го. Другий рік поспіль у новорічне привітання вплітаються атрибути влади – сходи, балясини, килимові доріжки, просторі зали, позолота та мармур, почесна варта.

«Він стає політиком і починає демонструвати ознаки насолоди владою. Зеленський все більше нагадує політика, але політика радянської епохи. Одразу вимальовується картинка, як за новорічним столом збираються, хлібороби, робочі, на чолі сидить секретар райкому, вимовляє довготривалу промову, усі його уважно слухають з келихами шампанського і чекають коли той закінчить свій «спіч». Саме такий, радянський, наратив був присутній у цьогорічному привітанні і це викликає занепокоєння, бо Володимир Зеленський відтворює саме радянські наративи і це непокоїть мене, як психолога» - каже Валентин Кім.

Але повертаючись до викладеного раніше – привітання це картинка. Тому Зеленський, як актор, безумовно має переваги в цьому контексті над своїми конкурентами і колегами. Враховуючи, хто входить в його команду і хто працює над його іміджем, а це люди, які вміють робити шоу, створити вдалий ракурс, написати влучний текст, зробити з будь-якої події інформаційний привід, тому святкова промова Зеленського - це дуже якісний медійний продукт.

Про фаховість сценаристів і режисерів новорічного привітання президента, говорить ще один, на перший погляд, малопомітний факт – музичний супровід. «Якщо до слів додати музику, то це вже вийде пісня, яка сприймається краще ніж просто промова», - каже Валентин Кім. Більшість європейських політиків, чи перших осіб пострадянського простору не використовують у вітальних промовах музичний ряд, а музика створює настрій.

«Хоча у випадку із Зеленським, якщо забрати музику, він все одно буде сприйматися, бо він в першу чергу талановитий актор, який володіє мімікою, вдало відображає емоції і як телевізійна персона Володимир Зеленський не знає собі рівних»

Ще один трюк, до якого вдалися сценаристи привітання – гості. Оператори постійно змінювали ракурси, в залежності від того про що говорив президент. Якщо говорив про перемоги, то в кадрі були спортсмени, зокрема депутат ВРУ Жан Беленюк, про армію – ветерани АТО/ООС тощо.

«Але ці люди виглядали, як формальність, як бутафорія. Вони просто сиділи за столом, гріли шампанське в келихах і чекали коли він закінчить. Для чого їх запросили? Щоб зробити картинку президенту, але це ж не процедура нагородження цих же людей. Вони просто сидять за столом і все, жодних сенсів. І це прикро»

Ще одна відмінність Володимира Зеленського від «кабінетних» політиків, які прямо себе нахвалюють, мовляв, якби не «Я» то не було б … «Він робить це через інших людей, у випадку із новорічним привітанням – через масовку за святковим столом. Зеленський взагалі першу частину своєї промови присвятив тому, що порівнював себе із іншими політиками і казав, що він робить все навпаки, мовляв не приписує собі досягнення і вже потім переходить до того, що необхідно пишатися нашою владою, яка зробила і дороги, тай взагалі зробила стільки такого, чого, буцімто не існувало раніше. Це і є «совдепія», що і лякає» - каже Валентин Кім.

Тому, важливо чітко розмежовувати президента телевізійного від президента реального, аби не закохатися в ілюзію!

Повна версія розмови із політичним психологом Валентином Кімом - за посиланням: