Один із інсайдерів зі спецслужб Росій опублікував аналіз про те, як Росія осмислює скриньку Пандори, яку відкрила вторгненням в Україну. 

Цей текст надійшов на адресу видання Gulagu.net. Його засновник, російський правозахисник Володимир Осєчкін розмістив текст на своїй сторінці у фейсбуці.

Осєчкін зазначає, що те саме джерело повідомляло про підготовку до «спецоперації» проти України ще минулого року. Тільки тоді навіть опозиційні ЗМІ Росії не зрозуміли, настільки серйозно все буде.

ГІТ передруковує його без купюр і правок.

«Одразу чесно скажу: майже не спав усі ці дні, майже весь час на роботі, в голові трохи пливе, як у тумані. І від перевтоми іноді вже ловлю стан, наче це все не по-справжньому.

Чесно кажучи, скриньку Пандори відкрито – до літа почнеться реальний жах світового масштабу – глобальний голод неминучий (Росія та Україна були основними постачальниками зерна у світі, цього року врожаю буде менше, а логістичні проблеми доведуть катастрофу до пікової точки).

Я не можу вам сказати, чим керувалися нагорі при ухваленні рішення про операцію, але зараз на нас (Служба) методично спускають усіх собак. Нас лають за аналітику – це саме мій профіль, тож я поясню, що не так.

Нас останнім часом дедалі сильніше затискали підганяти звіти під вимоги керівництва – я якось зачіпав цю тему. Всі ці політконсультанти, політики та їх почет, команди впливу – все це створювало хаос. Сильний.

Найголовніше – ніхто не знав, що буде така війна, це приховували від усіх. І ось Вам приклад: Вас просять (умовно) розрахувати можливість правозахисту за різних умов, включаючи атаку в'язниць метеоритами. Ви уточнюєте про метеорити, Вам кажуть – це так, перестрахування для розрахунків, нічого такого не буде. Ви розумієте, що звіт буде тільки для галочки, але написати треба у переможному стилі, щоб не було запитань, мовляв, чому у Вас стільки проблем, невже Ви погано працювали. Загалом пишеться звіт, що при падінні метеорита у нас є все, щоб усунути наслідки, ми молодці, все добре. І концентруєтеся на завданнях, які реальні – адже у нас сил і так не вистачає. А потім раптом справді кидають метеорити та чекають, що все буде за Вашою аналітикою, яку писали від балди.

Саме тому у нас тотальний пиз_єць – я навіть не хочу іншого слова підбирати. Від санкцій захисту немає з цієї ж причини: ну ось Набіулліній (голова Центробанку Росії – ред.) цілком можливо таки пришиють недбалість (скоріше, стрілочникам з її команди), але в чому вони винні? Ніхто не знав, що буде така війна, тож ніхто не готувався до таких санкцій. Це зворотний бік секретності: якщо нікому не розповіли, то хто міг прорахувати те, про що ніхто не розповів?

Кадиров злітає з котушок. Ще й з нами ледь конфлікт не почався: можливо, навіть українці вкинули дезу, що це ми здали шляхи прямування кадировських спецпідрозділів у перші дні операції. Їх там накрили на марші найстрашнішим чином, вони ще не почали воювати, а їх просто розривали в деяких місцях. І пішло-поїхало: це ФСБ злило українцям маршрути. Я такою інформацією не володію, на достовірність залишу 1-2% (зовсім виключати теж не можна).

Бліцкриг провалився. Виконати завдання зараз просто неможливо: якби в перші 1-3 дні захопили Зеленського та представників влади, захопили всі ключові будівлі, дали б їм зачитати наказ про здачу – так, опір улігся б до мінімальних значень. Теоретично. Але що ж далі? Навіть при цьому ідеальному варіанті стояла проблема, що не вирішується: з ким домовлятися? Якщо зносимо Зеленського – добре, з ким підписувати угоди? Якщо з Зеленським, то після його зносу нами ці папери нічого не варті. ОПЗЖ відмовилася співпрацювати: Медведчук – боягуз, втік. Є там другий лідер – Бойко, але він відмовляється з нами працювати – його навіть свої не зрозуміють. Хотіли Царьова повернути, то проти нього навіть наші, проросійські проти нас налаштувалися. Януковича повертати? А як? Якщо говоримо, що окупувати не можна, то будь-яку нашу владу там переб'ють за 10 хвилин, як ми вийдемо. Окупувати? А де ми візьмемо стільки людей? Комендатури, військова поліція, контррозвідка, охорона – навіть за мінімального опору місцевих нам треба від 500 тис. і більше людей. Крім системи постачання. А є правило, що перекриваючи кількістю погану якість управління, ти все тільки псуєш. І це, я повторюся, було б за ідеального варіанту, якого немає.

А що ж тепер? Мобілізацію ми не можемо оголосити з двох причин:

1) Масштабна мобілізація підірве ситуацію у країні: політичну, економічну, соціальну.

2) У нас логістика перенапружена вже сьогодні. Заженемо багаторазово більший контингент, а що отримаємо? Україна – здоровенна по території країна. І зараз рівень ненависті до нас зашкалює. Наші дороги просто не витягнуть за пропускною спроможністю такі каравани постачання – все зупиниться. І управлінськи не витягнемо – бо хаос.

І ці дві причини у нас одночасно випадають, хоча навіть однієї вистачає, щоби все обламати.

Щодо втрат: я не знаю, скільки їх. Ніхто не знає. Перші два дні ще був контроль, зараз ніхто не знає, що там діється. Можна втратити зв'язок з великими підрозділами. Вони можуть знайтись, а можуть розсмоктатися через попадання під атаку. І там навіть командири можуть не знати, скільки в них бігає десь поруч, скільки загинуло, скільки в полоні. Загиблих точно на тисячі рахунок йде. Може і 10 тисяч, може і 5, а може лише 2. Навіть у штабі цього точно не знають. Але має бути ближче до 10ти. І корпусу ЛДНР ми зараз не рахуємо – там свій облік.

Зараз навіть якщо убити Зеленського, взяти його в полон – нічого не зміниться вже. Там Чечня за рівнем ненависті до нас. І зараз навіть ті, хто був до нас лояльний, виступають проти. Тому що планували нагорі, бо нам казали, що такого варіанта не буде, якщо на нас не нападуть. Тому що пояснювали, що треба створити максимально достовірну загрозу, щоби мирно домовитися на потрібних умовах. Тому що ми спочатку готували протести усередині України проти Зеленського. Без урахування нашого прямого входу. Вторгнення, якщо простіше.

Далі втрати цивільних підуть у геометричній прогресії – і опір нам теж лише посилюватиметься. Входити в міста піхотою вже пробували – з двадцяти десантних груп лише одна мала умовний успіх. Штурм Мосула згадайте – адже це правило, так у всіх країн було, нічого нового.

Тримати в облозі? За досвідом військових конфліктів у тій же Європі в останні десятиліття (Сербія тут – найбільший полігон досвіду) міста в облозі можуть перебувати роками і навіть функціонувати. Гуманітарні конвої з Європи туди – питання часу.

У нас умовний дедлайн до червня. Умовний – тому що у червні у нас не залишається економіки, не залишається нічого. За великим рахунком, наступного тижня почнеться перелом в одну зі сторін просто тому, що в такій перенапрузі ситуація бути не може. Аналітики немає – не можна прорахувати хаос, тут ніхто нічого не зможе сказати напевно. Діяти інтуїтивно, та ще й на емоціях – але ж це вам не покер. Ставки підвищуватимуться, сподіваючись, що раптом якийсь варіант прострелить. Біда в тому, що ми можемо зараз прорахуватися і в один хід втратити все.

За великим рахунком, країна не має виходу. Ось просто немає варіанта можливої ​​перемоги, а поразка – все, припливли взагалі. На 100% повторили початок минулого століття, коли вирішили штовхнути слабеньку Японію і здобути швидку перемогу, потім виявилося, що з армією – біда-біда. Потім почали війну до переможного кінця, потім стали більшовиків забирати на "перевиховання" в армію – адже вони маргінали були, нікому не цікаві в масах. А потім нікому до пуття невідомі більшовики підхопили антивоєнні гасла і на них понеслося таке...

Із плюсів: ми все зробили, щоб не пройшов навіть натяк на масове відправлення "штрафників" на передову. Відправте туди зеків і "соціально ненадійних", політичних (щоб усередині країни воду не мутили) – моральний дух армії просто піде в мінус. А противник мотивований, мотивований жахливо. Воювати вміє, командирів середньої ланки там вистачає. Зброя є. Підтримка у них є. Ми просто створимо прецедент людських втрат у світі. І все.

Чого боїмося найбільше: угорі діють за правилом перекриття старої проблеми новою проблемою. Багато в чому з цієї причини почався Донбас 2014 року – потрібно було відвести увагу західників від теми російської весни в Криму, тому донбаська криза начебто мала відвернути на себе всю увагу і стати предметом торгу. Але там почалися ще більші проблеми. Тоді вирішили продавити Ердогана на 4 труби "Південного потоку" і увійшли до Сирії – це після того, як Сулеймані дав свідомо неправдиві ввідні, щоб вирішити свої завдання. У підсумку – із Кримом закрити питання не вийшло, з Донбасом теж проблеми є, "Південний потік" стиснувся до 2 труб, а Сирія повисла ще одним головняком (вийдемо – знесуть Асада, що виставить нас ідіотами, але й сидіти – важко та марно).

Я не знаю, хто вигадав "український бліцкриг". Якби нам дали реальні ввідні, ми б як мінімум вказали, що початковий план спірний, що треба багато чого перевірити ще раз. Дуже багато. Тепер ми влізли в гівно десь по шию. І не зрозуміло, що робити. "Денацифікація" та "демілітаризація" – це не аналітичні категорії, тому що вони не мають чітко сформованих параметрів, за якими можна визначати рівень виконання або невиконання поставленого завдання.

Тепер залишається чекати, що якийсь єбанутий радник переконає верхи розпочати конфлікт із Європою з вимогою послабити якісь санкції. Або послаблюють, або війна. А якщо відмовлять? Тепер я не виключаю, що тоді ми втягнемося у справжній міжнародний конфлікт, як Гітлер у 1939 році. І нам потім нашу Z зі свастикою зрівняють.

Чи існує можливість локального ядерного удару? Так. Не у військових цілях (нічого не дасть – це зброя прориву оборони), а з метою залякати інших. Водночас готується ґрунт усе звалити на Україну – Наришкін зі своїм СЗР ​​зараз землю риють, щоб довести, що у них там ядерна зброя таємно створювалася. Вони зараз довбають за те, що ми вже давно вивчили і розібрали по кісточках: не можна тут докази намалювати на коліні, і наявність фахівців і урану (в України повно збідненого ізотопу 238) – це ні про що. Там виробничий цикл такий, що непомітно не зробиш. "Брудну" бомбу навіть не зробиш непомітно, а те, що їхні старі АЕС можуть давати плутоній для зброї (станції типу РЕБ-1000 дають його в мінімальних кількостях як "побічний продукт" реакції) – то там американці такий контроль запровадили з підключенням МАГАТЕ, що обсмоктувати тему безглуздо.

А Ви знаєте, що почнеться за тиждень? Ну, хай через два навіть. Нас зараз так накриє, що по голодних 90-х нудьгуватимемо почнемо. Поки торги закривали, Набіулліна начебто робить нормальні кроки – але це все як пальцем дірку в греблі затикати. Все одно прорве, та ще й сильніше. Ні за 3, ні за 5, ні за 10 днів нічого не вирішиться вже.

Кадиров б'є копитом не просто так – у них там свої пригоди. Він створив собі імідж найвпливовішого та непереможного. І якщо один раз впаде – його знесуть свої ж. Він більше не буде господарем тейпу-переможця.

Далі йдемо. Сирія. "Хлопці протримаються, по Україні все закінчиться – і там у Сирії знову все зміцнимо за позиціями". А тепер у будь-який момент там можуть дочекатися, коли контингент виснажить ресурси – і така спека піде... Туреччина перекриває протоки – літаками возити постачання туди, це як грошима піч топити.

Зверніть увагу – все це одночасно відбувається, ми навіть не встигаємо все в одну купу звести. У нас становище, як у Німеччини в 43-44-му. На старті одразу. Іноді вже гублюся від цієї перевтоми, іноді здається, що все наснилося, і це був сон, що все, як раніше.

За в'язницями, до речі, буде гірше. Тепер гайки почнуть закручувати так, щоб до кривавої сукровиці. Всюди. Якщо чесно, то технічно це залишається єдиним шансом утримати ситуацію – ми вже в режимі тотальної мобілізації. Але в такому режимі довго бути не можна, а в нас із термінами неясність і буде поки що лише гірше. Від мобілізації керування завжди збивається. Та й уявіть: на ривку можна пробігти стометрівку, а вийти на марафонську дистанцію і дати ривок щосили – погано. Ось ми з українським питанням рвонули, як на стометрівку, а вписалися в марафон пересіченою місцевістю.

І це я дуже коротко розповів про те, що відбувається.

З цинічного лише додам, що я не вірю в те, що ВВ Путін натисне на червону кнопку, щоб знищити весь світ.

По-перше, там не одна людина рішення ухвалює, хоч хтось та зіскочить. А людей там багато – немає жодної "одноосібної червоної кнопки".

По-друге, є певні сумніви, що там все успішно функціонує. Досвід показує, що чим вище прозорість та контроль, тим легше виявити недоліки. А там, де незрозуміло хто та як контролює, але завжди бравурні звіти – там завжди все не так. Я не впевнений, що система червоної кнопки функціонує згідно із заявленими даними. До того ж плутонієвий заряд треба кожні 10 років міняти.

По-третє, і це мерзенне і сумне, особисто я не вірю в готовність пожертвувати собою людину, яка не членів Ради Федерації, але своїх найближчих представників і міністрів не підпускає до себе близько. Через страх коронавірусу або нападу – не важливо. Якщо ти боїшся підпустити до себе найдовіреніших, то як ти наважишся знищити себе та своїх близьких включно?

Якщо що – питайте, але можу не відповідати кілька днів. Ми в режимі авралу, а завдань дедалі більше.

Загалом звіти наші бадьорі, але все летить у пі_ду».

Насамкінець Осєчкін зазначає: «Ніколи раніше це джерело Gulagu.net не матюкалося, писав коротко і по суті. Але зараз навіть він…»