У селі Павлівка Володимирського району віряни церкви «Благодать» від початку повномаштабного вторгнення волонтерять - виготовляють для бійців ЗСУ консерви та тушонку.

Про це розповів пастор церкви Ростислав Бойчук, - пише газета «Слово правди».

«Церква, якщо вона правильно себе розуміє, завжди іде волонтерським шляхом», – зауважує він.


Парафіяни церкви «Благодать» за Україну, Волинь, усіх людей і рідний край молилися щодня і щонеділі у своєму служінні. Із 2014 року ці молитви зазвучали гучніше. А коли розпочалася повномасштабна війна, тут організували цілодобову молитву.

У перші дні повномасштабного вторгнення церква «Благодать» стала транзитним пунктом для біженців із Півночі, Півдня і Сходу. У Павлівці вони зупинялися на кілька днів, щоб оговтатися і рушити далі, на Італію, Польщу, Німеччину чи ще кудись.

«Ми приймали їх, годували, давали можливість відпочити і розвозили по митницях», – розповідає пастор Ростислав.

Стало зрозуміло, що потрібно придумати, чим годувати людей, адже прибувало їх досить багато. І брат Станіслав, один із церковників, підійшов до пастора й запропонував: давайте робити консерви.

«Раніше ми взяли в оренду на 49 років у нашої сільради колишній радянський піонертабір «Барвінок». Він старенький і благенький, але там є просторе приміщення, куди проведена потужна електролінія. І зрозуміли, що це база, на якій можна щось готувати», – розповідає Ростислав.


Спочатку придбали невеличкі автоклави на 50 консерв і взялися виготовляти тушкованки у скляних баночках. Щось збирали у себе, щось купували, люди приносили банки з дому, збір вели і продавці у магазинах. Потім вирішили спробувати готувати консерви у жерстяних банках, таку тару знайшли у Польщі.

«Згодом мій син побачив оці реторт-пакети – це м’яка харчова упаковка, легка і надійна. Де ми їх тільки не шукали – в Америці, в Німеччині. А знайшли в Україні. І віднедавна готуємо каші і пакуємо їх у ці пакети, а в жерстянки закриваємо паштет», – пояснює пастор.


Рисова каша з пакетів готова до споживання – її не треба заливати водою, лише розігріти. Можна їсти й холодною, але теплою смакуватиме краще, каже пан Ростислав. Рису і доброго м’яса тут – 50/50, плюс смачна зажарка з цибулі та моркви.

«Ніби маминих голубців поїв», – жартують військові. Смакує справді по-домашньому, і навіть у далекому холодному окопі на кілька хвилин дарує нашим захисникам відчуття домашнього затишку. А ще їжу у цих пакетах бійцям зручно брати на позиції, а волонтерам – у дорогу: нема ризику, що банка розіб’ється, та й зайвого вантажу менше.

Вигляд упаковок каші та паштету розробили місцеві дизайнери. Тут, як і годиться, зазначено дату виробництва і склад продукту: рис, свинина, яловичина, морква, цибуля, сіль та найважливіші інгредієнти – любов, турбота і молитва. Дбаючи про поживу тілесну, не забувають про духовність. Тому на кожній етикетці є і натхненні слова зі Святого Письма: «Тому що з Тобою я прожену ворожі загони, і з Моїм Богом подолаю мури», «А ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати – і не потомляться, будуть ходити – і не помучаться!».


Виробництвом консервів віряни церкви «Благодать» займаються фактично із самого початку повномасштабного вторгнення і досі. Пастор зізнається, що був момент, коли думали поставити цей процес на паузу, бо кошти ідуть величезні. Але телефонують волонтери, які збираються везти допомогу на південь і схід, приходять мами й дружини військових, які готують своїм рідним передачі. І в кожну посилочку у церкві дають смачну й поживну консерву.

«Тож вирішили – доки це буде потрібно людям, доти робитимемо», – каже Ростислав Бойчук.

За цей час силами парафіян закрили вже більше 15 тисяч консерв, собівартість кожної з яких 80-100 гривень (з моменту, відколи почали цю діяльність, продукти, зокрема м’ясо, подорожчали майже удвічі). Ізвправними руками проблем не має: коли є свіже м’ясо, бичок чи свинка, сходяться парафіяни, чоловік 20, і швиденько за день все переробляють.

Працюють не щодня, а як є продукти і потреба. Придбали великий автоклав, куди можна за раз 350 консерв помістити. З однієї свині якраз десь така кількість виходить. З бичка більше – близько тисячі консервів. Їх можуть і місяць роздавати, а можуть і за тиждень розійтися.


На те, щоб закупити м’ясо, кошти завжди збирали силами релігійної громади. Публічних зборів ніколи не відкривали принципово, каже Ростислав, бо потрібні ресурси і так знаходяться.

«Тішить, що, вочевидь, маємо вже такий рівень довіри, коли нам самі телефонують і пропонують допомогу. Недавно Рівненський волонтерський хаб допоміг тонну рису купити. Люди з села приносять хто 100 гривень, хто 2000. Місцевий підприємець Олег Хом’як уже два бички пожертвував на добру справу. Сільський голова Андрій Сапожник якось свинку привіз. Отак, з поміччю добрих людей і продовжуємо готувати їжу і передавати її для наших захисників на фронті та жителів прифронтових територій», – ділиться пастор.