Через постійні обстріли та бомбардування Галина Шевченко з сином Сергієм з рідного міста Попасна Луганської області виїхали наприкінці березня 2022 року. До цього майже місяць провели у бомбосховищі.

Нині син служить в ЗСУ, а жінка живе в Луцьку. До повномасштабної війни мешкала у власному будинку, розповіла Суспільному 74-річна переселенка Галина Шевченко.

«Нас вісім років бомбили. В нас як у 2014 році почалася війна в липні, так вона і не припинялася до 2022 року. Ранок починається, собаку випускаю, дивлюся – біжить собака вже назад, бо вже почалися обстріли, а він боявся», — говорить жінка.

Пригадує: з 24 лютого 2022 року бомбардування лише посилилися. Місто Попасна перебувало цілодобово під обстрілами, тому пенсіонерка з сином вперше пішли в бомбосховище, де пробули майже місяць. Каже: з речей взяли лише кілька документів.

«Я навіть підстрибувала від вибухів. Бомбили нас чим тільки можна, і навіть фугасними бомбами, в бомбосховищі плити навіть ходили. Ми просто випадково залишилися живі. В нас дуже багато там під завалами залишилося людей, яких не врятували»,— пригадує Галина Шевченко.

Залишатися у місті Попасна було небезпечно, бо обстріли не припинялися, тому жінка з сином сіли на евакуаційний потяг до Чернівців. Там, каже, жили в одній з церков до вересня. Потім, коли їм сказали шукати інше житло, пенсіонерка вирішила переїхати до Луцька, а 45-річний син Сергій пішов захищати Україну.

«Син служить, зараз під Авдіївкою. Під обстрілами, звісно, він там. Але ми звикли до них за вісім років. Син взагалі дві контузії отримав вдома. Хочу, щоб відпустку йому дали. Бо востаннє бачила його майже два роки тому, а здоров’я моє вже погіршилося», — розповідає мама військовослужбовця.

У Луцьку переселенка з Луганщини живе в однокімнатній квартирі своєї подруги, яка нині перебуває в Німеччині. Розповідає: через постійні переживання у березні перенесла інфаркт, зараз з'явився варикоз. Тому жінка практично нікуди не виходить.

«В Луцьку я тут рік жила, як у вакуумі. А потім почала з людьми спілкуватися — люди зі мною, і я з ними. Сусідки Наталка і Валя приходять, допомагають. Бо я не ходжу по місту, не можу, сиджу вдома», — каже пенсіонерка.

74-річна переселенка з міста Попасна каже: до життя у Луцьку звикла, поки буде тут, бо повертатися їй з сином нікуди.

«Будинку мого немає. Якби кудись було – я б повернулася. В Харків, в Слов’янськ, Краматорськ повертаються люди, де залишилися цілі будинки. А нам немає куди — міста навіть немає, не те що мого будинку», — зізнається пенсіонерка.

Галина Шевченко мріє, щоб якнайшвидше завершилася війна і з перемогою до неї живим і неушкодженим повернувся син Сергій.