До вашої уваги – новий вірш волинського письменника і журналіста Віталія Клімчука, навіяний війною і поведінкою рашистів в Україні.

Пісьмо сина-орка з України (Майже за Сірожою Єсєніним)

Ти іще жива, моя старенька?

Поки що живий і я.

Як хатинка, схилена й маленька?

Бо у мене тут депресія…

Тут такі на Україні села –

Що не хата, так тобі палац,

І живуть тут радісно, весѐло.

І без бражки, і без зайвих фраз.

Ти ще ходиш у старій куфайці,

Що з гуманітарки привезли?

Пенсію на хлібчика окрайця

Цього місяця хоч вчасно принесли?

Чув, що ти хвилюєшся за сина,

Бо воюєм на чужій землі.

Нас не милує потужна Україна,

Нас не поважають у кремлі.

Вчора ми ходили у атаку

З бою повернувся тільки я.

Ті бандери нам надерли с+аку,

Що у мене знов депресія,

А точніше, мабуть, діарея,

Бо вонючий захід – то від нас,

Обісрались ми тут за ідею

І патріотизм уже погас.

Хочу я вернутися додому

У стареньку хату край села

Не в гробу, а хоч напівживому.

І напитись, щоб башка гула.

І не заставляй молитися, не треба!

Нам гріхи не змити із війни.

Нам не бачити зірок і неба,

Бо служили ми у сатани…

Тож забудь печалі і тривоги,

Перестань дзвонити і страждати,

Не ходи в куфайці на дорогу,

Бо не буде в чому зимувати…


Віталій КЛІМЧУК