До вашої уваги – гротескна байка волинського письменника Віталія Клімчука, яку він назвав «Репортаж із красной площі побєдобєсного парада».

«Р-раз, рр-аз, раз!» – всє мікрофони

Горлопанять з красной площі,

Філіали-лугандони

Горло водкою полощать.

Соловйов за репортера

Умний, наглий і красівий,

За підставку в цього сера

Всім знайомий ілля ківа.

Всім «вніманіє!» і баста!

Самольот летить у хмарі

На мотузці і у ластах

Приземлилась лиса харя.

Опустилась на трибуну,

Там, де вождь усіх робочих,

(Є там місце ще на труни

Та немає вже охочих…).

Голос диктора торочить

Про побєду і про слово.

Виступати явно хоче

Із слабою головою.

Раптом лізе на трибуну

Ще один такий Владімір!

Хоч-не-хоч – терпи, красуне,

Це двійник, подвійний вимір.

Матюкались-борюкались,

Кому з них казати слово?

Ківа зуби й яйця скалить

Прислужить обом готовий.

А народ чека промову

Від двуглавого орла,

Тільки птиця хмурить брови

Наче курка, що знеслась.

Щось кудахкає про рашу,

Про свої одвічні зѐмлі

І про наступ черепаший,

Перспективи всі нікчемні.

Про Бандеру і нацистів,

І про «братську» Україну,

Що чекає гарні вісті,

А вони не пруть віднині…

Тут втручається колєга –

Ще один двійник ля-путін

І скавулить щось сердега

Нерозбірливе й не путнє.

Посинів, кричить «Хайль путін!

Усім щѐлепу звелó,

Вся юрба реве по суті:

Путін вова, ти – *уйло!

Щоб юрбу перекричати

Із динаміків – музон

Дєнь побєди став співати

Незабутній всім кобзон.

Диктор голосом залізним

Огласити врешті рад

Хоч, можливо, і запізно,

Що пора всім на парад!

Щоби потім випить пляшку

В підворотні, на лугу.

До пустої тичуть рашки

Руку лаврик і шойгу.

Поламали мікрофона

Президенти-двійники,

Осідлать одного трона

Їм, як видно, не з руки.

Важко нині двоголовим

Думка ніби є й нема:

Дурнуватому орлові

В мізках ніч або пітьма…

А по площі, по камінню

Йдуть бадьоро і в екстазі,

Демонструючи уміння

Тягнуть орки унітази.

Все виблискує на сонці,

Навіть будка є собача

Із малесеньким віконцем,

А на будці ворон кряче.

Бо той ворон наче льотчик

Замість льотної частини,

Він літати ще охочий

Та нема авімашини.

Ідуть воїни рядами

Несуть пралки, ноутбуки,

Пирогами і пляшками

Переповнені їх руки.

Надо випіть за побєду

Завтра может і нє будєт –

Слава прєзідєнту-дєду

Дураков у нас нє судят!..

  * * *

Красна площа, вітер виє,

Летить зірка із кремля,

Хтось бажання, якщо вспіє,

Тихо й твердо промовля.

Розійшлися, розбрелися,

Лежать долу транспаранти,

Посварились, напилися,

Десь поділись музиканти.

Сміття, папірці, окурки,

Хмільне чується відлуння,

На трибуні два придурки

Б’ються вперто до прозріння.

Квасять так взаємно пики,

Що уже і не впізнати.

Два брати і два великих,

Двійники одного тата.

Хто з них справжній? Таємниця.

А під надрами трибуни

Спить навіки, як годиться

Справжній тато в справжніх трунах.

Той, котрого з п’єдесталів

Вже турнули скрізь і всюди,

Хто забув про всі печалі,

Той, кого забули люди.

Так і вас навік забудуть,

Як страшне і чорне зло,

Втім, лиш термін жити буде

Замість матюка – «*уйло».

* * *

Гасне лампочка на площі.

Замовкає річ.

Русскій мір дійшов до точки.

Вечір.

Ніч.

Віталій КЛІМЧУК