До вашої уваги – гротескна байка волинського журналіста і письменника Віталія Клімчука.

Про дивну сатанинську силу від московського кіріла

На майдані біля церкви

Відбуваються конфлікти,

Одні люди – в ролі жертви,

Інші – оголили лікті.


Витрясають кволу душу

Із ослабленого тіла,

Комусь пузо вельми душать

Бо в противника є сила.


Ділять церкву. Храм звисóка

Поглядає на юрбу.

Чоловік з підбитим оком

Вирива з дверей скобу.


У хустках парафіянки

Верещать дзвінкоголоссям,

Вони тут вже спозаранку

З розкуйовдженим волоссям.


Чути крики, навіть мати,

Хтось когось зацідив в зуби,

Одні хочуть щось узяти,

Інші – повернути згубу.


На майдані біля церкви

Повна чаша із емоцій

Непорозуміння вперто

Тінню пре на кожнім кроці.


В храмі – «руській дух» і «мір»,

Тут рулить московська сила,

Офіційний поводир –

Образ рідного кіріла.


– Люди! Ми тут без протекцій,

І москва від нас далеко,

Волю нам подав Алѐксій

І немає небезпеки!


У нас батюшка хороший

З бородою і у рясі,

Йому навіть платять гроші

Не у гривнях, а із раші…


– Ти, Іван, мовчи, як риба,

Бо не відаєш, що дієш,

Піп у нас – то справжня глиба,

Пожинає те, що сіє!


Він у нас завжди «глаголить»,

І співає «пакі, пакі»,

Не відмовиться від столу,

Від закуски і табаки…


– Ви розкольники, і баста!

І немає у вас вєри,

Бо в молитвах досить часто

Ви взиваєте Бандеру!


Віра наша канонічна

В рамках ем/патріархату,

І молитва руська, звична

На чолі з кірілом-татом!


Українська, православна,

Нєзавісіма, з нуля,

Ще поставим в церкві ставні,

Як на вікнах у кремля…


– Щиро вам скажу, по суті,

Наш сусід не зовсім жлоб,

Я сам бачив, як той путін

Перехрещував свій лоб.


Мабуть, «Вірую» він знає,

Бо рассєї справжній син,

Про народ свій любий дбає,

Справжній він християнин…


– Не дамо храм на поталу

Тим раскольнікам-бандітам,

Їм завжди усього мало,

Чужим хочуть володіти!


…Біля церкви, на майдані

Час від часу «Пливе кача»,

Діти і мужі кохані

Мовчать в трунах і не плачуть.


Їх серця волають криком

До свідомості вірян:

«Хто вкорочує нам віку? –

То ж від рук московитян.


Перст напутній від кіріла

Нас благословив на смерть,

Темна сатанинська сила

Затягла вас в круговерть.


Храми, як ворожі дзоти,

Вас тримають у покорі,

До кремлівської мерзоти

Вас єднають мізки хворі…»


…На майдані біля церкви

Знов руйнуються мости,

І щоденно нові жертви,

Свіжі тесані хрести.


А в овечій добрій шкурі

Знову шкіряться вовки,

І в елейному амурі

Скулять пісню «батюшки»


Про «єдину, канонічну,

Автономну і святу…»

Звично і шизофренічно

Сіють власну сліпоту.

  * * *

На майдані біля церкви

Ще не змовкла спірна річ.

Всі в очікуванні жертви,

Щоб свідомістю доперти

І тягар зіпхнути з пліч?

…Явно

Затягнулась

Ніч.


Віталій КЛІМЧУК