До вашої уваги – нова байка волинського журналіста і письменника Віталія Клімчука.


Віслюк з роками помудрішав,

Засвоїв грамоти ази,

Зайняв сучасну мудру нішу

І всім показує язик.


Він язиком хвоста зволожить

(Або ж умочить у сечу)

І так писати добре зможе,

Все, що до серця читачу.


Писати «мислєю по древу»

Рішив для себе сірий пан

І творчість пристрасну дешеву

Він виливає на паркан.


Віслюк карлючить не осанну,

Розносить всіх у прах і дим,

Героїв описів поганить,

Тож мат звучить передусім.


Вола, корову, навіть лева

Паплюжить словом із хвоста,

А що паркан? Писать по древу –

То справа звична і проста.


Ніхто писаки не пізнає

(Бо пише автор уночі),

Ослячий почерк упізнають

За різким запахом сечі.


Він підпис ставить, наче свято,

(Псевдóнім знову вируча)

Тепер він зветься «коментатор»

У ролі правди сіяча.


Така у нього крута вдача –

Рубати правду прямо в очі,

Та видає сеча осляча

Його обрáзи позаочі.


Хто мимо йде того паркану,

Той бачить творчість ту і нині,

«Брати» висловлюють пошану,

Бо рідні їм думки ослині.


А мудреці проходять мимо

(Не варте те письмо уваги).

Світ пізнається не очима –

В ума є певна перевага.

* * *

Є творчість, за якою стежать

За мудрі, зважені думки,

А є така, яку в мережах

Щоденно пишуть віслюки.


Є гласне слово, є з-за рогу,

У кого вже яка є вдача.

Є коментатори від Бога,

Є, що ослину мають вдачу.


Віталій КЛІМЧУК