Голова правління благодійної організації «Муніципальна лікарняна каса» Федір Кошель в ефірі Громадського Інтерактивного Телебачення прокоментував «наїзд» мера Луцька Ігоря Поліщука на очолювану ним структуру.

До вашої уваги – інтерв’ю Федора Кошеля ГІТу з приводу заяви Поліщука. У ньому ексочільник управління охорони здоров’я Луцької міської ради оцінює не тільки співпрацю «Муніципальної лікарняної каси» з Луцькою міською клінічною лікарнею, але й викладає своє бачення на медичну реформу в країні, коментує дивні заяви керівника ВОГО «ВОЛК» Дмитра Глазунова.

Ведучий: Днями з’явилася інформація, що медзаклади Луцька не співпрацюватимуть з «Муніципальною лікарняною касою». Про це йшлося на оперативній нараді в Луцькій міській раді. Міський голова Ігор Поліщук заявив: «Незрозуміла структура, де засновниками є експосадовці Луцької міської ради. Я хочу, щоб ті лікувальні заклади, які є в нашому місті, припинили свою співпрацю з цією незрозумілою організацією». І її мають виселити з приміщення на проспекті Волі, 1. З нами на зв’язку Федір Кошель – голова правління «Муніципальної лікарняної каси». Як ви можете прокоментувати цю інформацію?

Федір Кошель: В нас є договір із управлінням охорони здоров’я до 31-го липня. Але якщо поступлення різко зменшаться чи практично їх не буде, то необхідність в Лікарняній касі відпаде, а тому це приміщення можна буде звільняти. Але звільняти сьогодні на сьогодні – це, згідно із законодавством, неможливо. Там є певні терміни, обумовлені в договорі. В зв’язку з проведенням реформи лікувальні заклади перейшли в ранг підприємств і вони вже працюють по Господарському кодексу. Раніше заборонялося, згідно з рішенням Конституційного суду, напряму брати від пацієнтів кошти, хоча в держави їх і було обмаль – десь тільки 50% фінансувалася охорона здоров’я, а всі інші треба було заробляти на стороні. А заробляти на кому? Тільки на пацієнтах. І от по всі Україні були створені такі благодійні організації, так звані лікарняні каси, це типу як посередники між закладом і людьми – для того щоб кошти можна було переправити на лікувальний заклад для підтримки функціонування лікувального закладу, для поліпшення умов роботи, забезпечити певним сервісним обслуговуванням апаратури і все інше. І воно працювало довгий час. Але у зв’язку з тим, що пішла реформа, що прийнятий закон про державні гарантії, заклади перейшли у підприємства, а це вже працює Господарський кодекс, і така необхідність благодійних внесків відпадає. Зараз підприємство має право напряму те, що не фінансується Національною службою здоров’я, а фінансується воно, на жаль, в обмеженій кількості (там лише декілька пакетів працює), все інше лікувальний заклад має сам заробити. А заробити як – ввести платні послуги, що державою не заборонено. Тому що благодійні внески йшли лише на витратні матеріали, на підтримку лікувального закладу, а вже в прейскурант входить і зарплата, і комунальні платежі, і витратні матеріали, і все інше. Тобто став зовсім інший рівень відносин. Через це потреба в таких благодійних лікарняних організаціях вже відпала.

ВЕД.: Поговоримо про Вашу діяльність протягом двадцяти років. Що вдалося зробити, а що – ні? І як ви оцінюєте діяльність «Муніципальної лікарняної каси» за цей час?

Ф. К.: Протягом двадцяти років існування лікарняних кас вони були не тільки в нас, вони були по всій Україні – ці благодійні внески були практично узаконені, тому що охорона здоров’я фінансувалася за залишковим принципом і коштів десь вистачало на п’ятдесят відсотків. Все інше треба було заробити на чомусь, а заробити на чому? Звичайно, найкращий наш інвестор – це наші люди. Іншого виходу не було. Але були певні рогатки, застереження, тому що Конституційний суд прийняв таке рішення, що в лікувальних закладах будь-які внески напряму від пацієнтів заборонені. Хоча, тим більше, була стаття 49 стаття Конституції. Вона, до речі, і зараз є – що все повинно бути в державних комунальних закладах безкоштовно. Але коштів не вистачало – знайшли такий варіант, і практично лікарняні каси, благодійні організації процвітали, і це була дуже велика допомога лікувальним закладам. За цей період умови в медзакладах для пацієнтів покращилися за рахунок роботи лікарняних кас. І відомо, що практично на утримання коштів вистачало 80% на захищені статті, в основному на зарплату, на медикаменти 10 гривень, на харчування 8 гривень, на комунальні йшло 15-20%. І практично на все інше не було, а треба було і білизну прати, і сервісне обслуговування апаратури, і все інше. І от якраз ці кошти дуже заклад виручали. І була створена така посередницька організація, яка напряму брала кошти і передавала їх закладу. На утримання лікарняної каси йшло десь від п’яти до семи відсотків коштів, (вони – ред.) залишалися на оренду приміщень, розрахунки, документацію і все інше. Ось така передісторія, але оскільки пішла реформа і перевели заклади в підприємства і обійшли 49 статтю Конституції. А підприємство повинно кошти заробляти. Звичайно, левову частину коштів повинна давати Національна служба Здоров’я, але так як воно повністю не забезпечується все стовідсотково, а гарантії даються лише на 40 процентів, то треба шукати інше джерело фінансування закладу – для того щоб була змога давати зарплату лікарям і утримувати заклад. Благо, що міська рада бере комунальні послуги на себе, а все інше закладу треба заробляти. Практично на все інше міська рада давати кошти не може, крім комунальних платежів. А заробити їх треба, тому що треба жити і тим більше забезпечити обсяг допомоги, який не забезпечує НСЗУ. Тому прийняте рішення запровадити в лікувальних закладах платні медичні послуги по прейскуранту, які напряму будуть оплачуватися по прейскуранту. Туди будуть входити заробітна плата, розхідні матеріали і все інше, що потрібно на лікарню в процентному відношенні.

ВЕД.: Останніми роками, після старту медичної реформи, ви все-таки працювали?

Ф. К.: Закон інерції ніхто не відміняв. І практично ми вже співпрацю припинили з нашими поліклініками чи, точніше, Центрами первинної медико-санітарної допомоги вже більше року, і з пологовим також. Тому що їм кошти НСЗУ повертала в повному обсязі, і вони виживали. А другий етап реформи був на рік пізніше, і на нього коштів держава не виділяла, і тому ще забуксувала сильно реформа, тому ще користувалися послугами благодійних кас і благодійних внесків. Ось така передісторія цього питання. А зараз у лікарень відпала необхідність в благодійних коштах, бо прийшли нові механізми фінансування і будуть тепер узаконені платні послуги, те, що не фінансується за рахунок НСЗУ. Все тече, все змінюється. Нічого тут не вдієш.

ВЕД.: Тобто ви вже самі збиралися закриватися і припиняти свою діяльність?

Ф. К.: Практично ми вже і самі думали, що час для таких лікарняних благодійних організацій вже пройшов. Воно до того доходило. На певному етапі вони спрацювали для підтримки лікувальних закладів, а зараз необхідність і потреба в них відпала. Не тільки в нас, але й по всій Україні.

ВЕД.: Але протягом діяльності таких фондів, особливо в останні роки, дуже часто можна було почути звинувачення в зловживаннях і, зокрема, щодо вашої лікарняної каси від Дмитра Глазунова з «Волинської обласної лікарняної каси». Ви навіть судилися з ним. То чим закінчилися ці судові процеси?

Ф. К.: Ми справу виграли. Дмитро Глазунов – це специфічна людина. Не буду давати його характеристику з лікарської сторони його особистості. Справу ми виграли, звичайно, сто процентів. Тут питань немає, і він сплатив усі судові збори і все інше. Ну, правда, він піднімає це питання. Це його право як людини. Він теж десь хоче світитися як людина і проявити себе. В кожного є свої особливості характеру.

ВЕД.: Тобто зловживань ніяких не могло бути під час вашої діяльності?

Ф. К.: Які могли бути зловживання?! Коли копійка, яка вже пройшла через квитанцію, через термінал – це вже копійка ну дуже прозора. Її вже перед усіма органами видно, і тут не можна нічого сховати і переховати, і все інше. І тим більше, я вже сказав, що 95% коштів які зароблялися, залучалися в лікарні – вони йшли на лікарню і 5 відсотків йшло на адміністрування. По інших закладах, де надходження були менші, ну 7 відсотків залишалося для адміністрування, а 93 йшли на ті лікувальні заклади. Так що була дуже прозора схема, хоча, згідно із законом про благодійність, можна було 20% залишати для своїх потреб, але ми цим не користувалися, бо ми створювалися, щоб підтримати лікувальні заклади. І це нам вдалося. І тому це все прозоро. І от в межах тих 5%, а в інших закладах 7%, ми забезпечували свою діяльність, тому що треба було людям трошки заплатити, які займалися. Потім за термінали треба платити було. Ну все як отримано – все прозоро, все нормально. З правоохоронними органами ніяких проблем у нас не було.

ВЕД.: То на сьогодні не потрібно сплачувати жодних благодійних внесків? А якщо людина бажає, то яким чином це зробити?

Ф. К.: Якщо людина бажає – то напише заяву на те, на се. То її право – надати допомогу лікарні у вигляді спонсора чи мецената, чи шефа, чи все інше , то ніхто нікому не забороняє. Це ж таке. Але тої схеми, що колись було – пацієнт прийшов, і якщо він за УЗД раніше платив 50 гривень – йому проводили обстеження. І це і пацієнта влаштовувало, і лікарню, то зараз по прейскуранту він заплатить 250-300 гривень. Ну звичайно, людині трошки тяжко, але і лікарям треба заплатити за це. Це ж його теж зарплата. Ну все змінилося. Тобто благодійний внесок на певних порах був дуже вигідний для всіх. Тому що держава зарплату для всіх не дуже велику, але давала, фінансувала, а на розхідні матеріали заробляли таким чином. Це було вигідно і пацієнтам, і лікарні. Ну зараз все по-другому, нові відносини.

ВЕД.: Пане Федоре, як ви можете прокоментувати захмарні зарплати по 70-80-90 тисяч гривень у керівників лікувальних закладів, поліклінік, центрів первинної медичної допомоги. Звідки всі ці кошти і чому вони собі дозволяють собі такі зарплати?

Ф. К.: Справа в тому, що вони автономні заклади, а в такому разі, згідно з колективним договором, вони можуть встановлювати собі такі зарплати з дозволу колективу, колективного договору. І в це вже практично вмішатися ніхто не може. І так виходить. В нас все було регламентовано. Всі були рівномірно бідні. А зараз дали таку можливість. І багато закладів задоволені реформою, тому що можна і зарплату взяти, і пакет послуг від НСЗУ нормальний. Ну звичайно, це одна установа з трьох-чотирьох може так висунутися, а інші занепадуть, не маючи відповідної апаратури, кваліфікованих лікарів виживати на нормальному рівні, тому що НСЗУ виставила певні вимоги, що в закладі повинна бути відповідна апаратура, відповідний рівень забезпечення, відповідна кваліфікація, і тільки з ними вона укладає ці договори. А так як у нас було нерівномірне оснащення закладів і все інше, через це все йде до того, що залишаться лише дієздатні заклади, а все інше, напевно, буде банкрутувати. Хтось потім ті заклади підніме, тільки вже у вигляді якихось інвестицій, і зробить їх приватними закладами та буде процвітати, якщо забезпечить відповідною апаратурою. Ну я до сих пір не можу зрозуміти, для чого робилася ця реформа – тому що ніде не сказано, що реформа робилася для людей, для того щоб забезпечити їх якісною доступною медичною допомогою. Таке ніде не сказано. А це ж основне. А держава зі своїми тими мінімальними гарантіями, хоча, згідно із законом, мали б все-таки вже другий рік нам давати на охорону здоров’я 5 відсотків ВВП, а дають тих нещасних 3,5, до 4-х не дотягують – то де ж воно візьметься. І чомусь медичне страхування обов’язкове не вводять, і не сприяють добровільному страхуванню, щоб люди все-таки за певні додаткові внески могли мати більш-менш гарантований рівень допомоги. Так що держава боргує перед людьми якраз у цьому плані, а якісну медичну допомогу певних рівнів можна дати тільки за рахунок відповідного страхування, додаткових коштів.

ВЕД.: І моє останнє запитання. Як ви можете прокоментувати ситуацію із Луцьким районним центром первинної медичної допомоги, який Луцька райрада передала на баланс Ківерцівської громади і де керівниця в останні місяці роботи отримували зарплатню по 190 тисяч гривень за місяць?

Ф. К.: Ну з цим все до кінця ще не ясно. Наприклад, Луцька районна лікарня чомусь тепер вона, попри те що є Луцький район, його ж ніхто не скорочував, все одно вона чомусь називається Луцька центральна районна лікарня Ківерцівської сільської ради. Ну такі якісь незрозумілі речі. Я думаю, в перехідний період воно все з часом якось устаканиться і все буде добре. А щодо зарплат головного лікаря цього центру, я думаю, є державні установи, інституції, які повинні це питання врегулювати. Ну на перших порах, ви знаєте, як воно буває, але потім все воно прийде до відповідної норми. А на перших порах, видно, і держава, певно, для затравки, дозволила так вчиняти, щоб зацікавити головних лікарів перейти на нові методи роботи, діяльності і щоб підтримали реформу, первинна ланка – отак вони і почали в такому плані працювати. Хоча в головних лікарів колишніх районних лікарень, ну і теперішніх стаціонарних закладів, зарплати дуже маленькі. Вирвалися, поки що від реформи виграла первинна ланка, тому що все фінансування, що було до того і зараз іде на них, а на другий рівень в обмеженій кількості, бо коштів держава не додала, ті, що мала додати у вигляді 5% від ВВП. Отака поки що нерівномірність і пішла. Рік тому просили і президента призупинити ту справу, поки відповідні кошти не нагромадять. А тим паче ковідна ця історія – туди ще перейшли і практично зараз нормально фінансується, слава Богу, поки що лікування ковідних хворих. Це не забереш, це держава забезпечує поки що.

ВЕД.: Дякуємо що знайшли час і можливість з нами поспілкуватися. Будьте здорові і на все добре!

Віктор КАЛИТКА (Громадське Інтерактивне Телебачення)